Мирослава Горностаева - Той самий закрут греблі…

Здесь есть возможность читать онлайн «Мирослава Горностаева - Той самий закрут греблі…» весь текст электронной книги совершенно бесплатно (целиком полную версию без сокращений). В некоторых случаях можно слушать аудио, скачать через торрент в формате fb2 и присутствует краткое содержание. Жанр: Фэнтези, на украинском языке. Описание произведения, (предисловие) а так же отзывы посетителей доступны на портале библиотеки ЛибКат.

Той самий закрут греблі…: краткое содержание, описание и аннотация

Предлагаем к чтению аннотацию, описание, краткое содержание или предисловие (зависит от того, что написал сам автор книги «Той самий закрут греблі…»). Если вы не нашли необходимую информацию о книге — напишите в комментариях, мы постараемся отыскать её.

В кожному місті є, напевне, свої загадкові місця, або люди, з якими траплялися дивні події… Не є винятком і наше, на вигляд цілком звичайне промислове місто… Сім оповідок циклу доводять — страшне і таємниче трапляється з добрими і не дуже добрими людьми не тільки в американському штаті Мен, оспіваному Ст. Кінгом…
До циклу «Жахливе місто Z…» входять такі оповідання: «За мости відповісте», «Той самий закрут греблі», «Чорна магія для «чайників», «Трамвай, що заблукав», «Тут вони танцюють», «Ти тільки простягни руку», «Страшний мобільний телефон».

Той самий закрут греблі… — читать онлайн бесплатно полную книгу (весь текст) целиком

Ниже представлен текст книги, разбитый по страницам. Система сохранения места последней прочитанной страницы, позволяет с удобством читать онлайн бесплатно книгу «Той самий закрут греблі…», без необходимости каждый раз заново искать на чём Вы остановились. Поставьте закладку, и сможете в любой момент перейти на страницу, на которой закончили чтение.

Тёмная тема
Сбросить

Интервал:

Закладка:

Сделать

Ввечері її ніколи не бачив. Тільки зранку. Економила, напевне, і йшла на тролейбус…Я вже коло тої школи навіть пригальмовував. Але жодного разу не помічав.

Ну, а тепер — про бабу-ягу. І про той самий закрут греблі.

От всі ви, преса, тільки й знаєте писати, які ті маршрутчики звірюки. Старість не поважають, бабусь викидують за борт як в кіно про піратів Карибського моря… А як же нам працювати — задурно? Я ось про себе скажу — просилася старенька в хустинці «до церкви» — підвозив без усяких. А були й інші. Сідає щовечора біля прохідної, працює ж сяка-така. А платити — посвідчення тикає. «Я, мовляв, учасниця вайни». А самій же і шестидесяти не даси, яка там з неї «вайна». Почнеш вимагати гроші — крик стоїть, мов на ринку. Так нерви вимотають за день — хоч сказися.

І ось одного дня — двадцять перше червня тоді було, як зараз пам’ятаю — вийшов я на маршрут, кілька разів обернувся, привітався з Дамою, ще раз обернувся. Стою біля церкви, набираю людей. Коли лізе до салону чудо-юдо, звір морський… З «кравчучкою»…

Оце, хто оповідатиме, що відьми чорняві та вродливі — не вірте, брешуть.

Відьма перекисом фарбована на біле, оченята має вузькі, блакитні, аж вибляклі. І дивляться ті очі просто в перенісся хазяйці. На щоці — бородавка, на носі — друга. Ніс наче зі шматка пемзи, розкапустився на півлиця, губи тонкі і стиснуті гидливо, а разом з тим випнуті. Підборіддя десь сховалося від стиду за такі губи. Одіте в коричньовий турецький халат і в турецькі ж шкіряні капці з носками загнутими як ото в мультиках про Аладіна, що моя меншенька любить дивитись. Коли побачите таку бабу — знайте: відьма! І тікайте від неї якнайдалі.

— Передаєм за проїзд, — кажу. Вона мені посвідчення тикає.

— Я, — говорю, — вже набрав льготників. Оплачуйте.

— Я, — каже дивоглядія, — заработала на бєсплатний праєзд.

— Дамочко, — відповідаю, — моїх дітей ваші заслуги не нагодують. Це машина частная… Або давайте гривню, або ідіть геть. Онде «рогатий» повертає. В ньому і їздіть задурно.

— Ти, — каже, — морда хахляцкая, нє указивай мнє, гдє єздіть.

— Ви, — кажу, обізлившись, — гаспажа кацапка або платіть, або вимітайтеся. І радійте, що я з вас ще за багаж не вимагаю.

Ох, як вона заверещить — вуха заклало. Всіх спом’янула — і Махна, і Бандеру, і Петлюру… І у всіх я, нібито, срочну служив. І «ету вашу нєзалєжность» Люди, а вже повний салон набрався, психувати стали. Чого стоїм, та чого кричим. А мене взяло за живе… Ти ба, мать — камандірша. Не подобається «нєзалєжность» — котись додому під «Слов’янський марш».

— Вилазь, — кажу, — стара відьмо, під три чорти. Разом з возиком своїм. На труповозках тобі кататися.

Тут баба збавила тон і каже єлейно:

— Сєйчас… Сєйчас…

Дістає звідкись, але не з гаманця, металеву гривню. Тоді їх зовсім мало ходило. Наче з рукава витрусила.

— На, — каже — падавісь! І штоб ти відєл то, што другім нє відно. На платінє, на паваротє.

— Спасибі, - відповідаю, — і тобі того ж.

Кинув гривню до «бардачка» і рвонув, аж закуріло. Вилізла баба на Благовіщенському. Більше я її не бачив. Та я опісля недовго і пробув на тому маршруті.

Їду назад, і чогось застрягли у мене в голові оті слова… Ну, про закрут греблі. Там і справді лихе місце. Аварії — майже щодня. Люди гинуть. Одного разу ЛАЗ трохи не зірвався з мосту. А одну аварію я сам бачив і поклястися міг, дійсно там щось не те.

Гнав я тоді у місто десь годині о десятій ранку. У травні це було, за рік до того, як мені відьма гривню заплатила. Машин вже менше було, ніж зрання. Переді мною йшов «Жигуль», тяжко навантажений, аж просідав бідолаха. Але на тому закруті я ніколи не ризикував обганяти. Іду за «Жигулями», коли мететься назустріч іномарка, «Опель», здається. Перед нею — до середини греблі нікого. Десь тільки тролейбус маячить віддалік.

І тут, саме на цьому закруті, «Опель» раптово вискакує на стрічну смугу і вліплюється «Жигульонку» трохи не в лоба. А я як вдарив по гальмам — мало резину не попалив. Але встиг! Ледь-ледь того «Жигуля» зачепив.

Мужик той, що в «Опелі», помер на місці. Двох з «Жигульонка» відвезли в реанімацію.

Їм ще пощастило, що машина не перекинулась. Мені теж пощастило — тільки морду собі розбив та одну фару — «Нюсі». І більше переживав за машину, ніж за свою красоту.

Але помітив я ось що… Отой, з «Опеля», царство йому небесне, поводився так, наче щось хотів об’їхати. Ну, наче дитину на дорозі побачив… Або п’яного… Коли вже вивертаєш баранку на одчай душі, аби тільки не вбити чоловіка. Але ж на тому закруті нікого не було. Нікогісінько… ні людинки, ні пилинки. Порожня дорога.

Читать дальше
Тёмная тема
Сбросить

Интервал:

Закладка:

Сделать

Похожие книги на «Той самий закрут греблі…»

Представляем Вашему вниманию похожие книги на «Той самий закрут греблі…» списком для выбора. Мы отобрали схожую по названию и смыслу литературу в надежде предоставить читателям больше вариантов отыскать новые, интересные, ещё непрочитанные произведения.


libcat.ru: книга без обложки
Мирослава Горностаева
libcat.ru: книга без обложки
Мирослава Горностаева
libcat.ru: книга без обложки
Мирослава Горностаева
libcat.ru: книга без обложки
Мирослава Горностаева
libcat.ru: книга без обложки
Мирослава Горностаева
libcat.ru: книга без обложки
Мирослава Горностаева
libcat.ru: книга без обложки
Мирослава Горностаева
libcat.ru: книга без обложки
Мирослава Горностаева
libcat.ru: книга без обложки
Мирослава Горностаева
libcat.ru: книга без обложки
Мирослава Горностаева
Мирослава Горностаева - Чорна магія для „чайників”.
Мирослава Горностаева
Мирослава Горностаева - Астальдо
Мирослава Горностаева
Отзывы о книге «Той самий закрут греблі…»

Обсуждение, отзывы о книге «Той самий закрут греблі…» и просто собственные мнения читателей. Оставьте ваши комментарии, напишите, что Вы думаете о произведении, его смысле или главных героях. Укажите что конкретно понравилось, а что нет, и почему Вы так считаете.

x