Мирослава Горностаева: Трамвай, що заблукав

Я кинув погляд у вікно і обімлів. Трамвай гуркотів освітленим проспектом Ілліча. Ось майнув годинник навпроти мерії, схожий на надгробок на циганському цвинтарі… Я наче почув як він видзвонює «Уліцу Зарєчную» «Но ти мнє уліца ра — адная і в нєпагоду дарага.» Кінотеатр ім. Дєм’яна Бєдного… Проспект розширився, плавно переходячи в площу, колишню Космонавтів, нині вона носила ім’я попереднього мера, котрий відійшов у кращий світ, перебравши коньячку. Міст, перехрестя… Обеліск на честь промисловости Z, прозваний в народі «пам’ятником загиблому туалету». Громадський туалет, котрий скромно причаївся за театральними касами, знесли з наказу того самого мера, котрий був для мешканців Z славніший за космонавта… Зараз би мені б туди не завадило… Швидкість трамваю наростала, довкола нього тягнувся вогняний шлейф… Щось гаряче потекло мені по ногах, коли я втямив, що трамвай, чи те, що здавалось мені трамваєм, дійсно мчить по старому маршруту «четвірки», давно забутому і відміненому. Мчить до кінцевої зупинки в річковому порту по неіснуючим рейкам. А там… «кантроль на лінії»… Я втупився в папірець на кабіні водія. Там було надруковано великими ламаними літерами:

«Он заблудился в бездне времён».

Поворот… Трамвай заносить зі скреготом… Тремтять рейки, давно продані «на метал» запопадливими «батьками міста». Я знаю, що кільце вже зовсім поруч.

— Рєчпорт! Канєчная! — верещить істота наді мною. З кабіни долинає регіт навпіл з виттям. Похитуються мертві на задньому сидінні. Їм уже все байдуже… чи ні… «Он заблудился в бездне времён».

— Я згоден! Я заплачу!

Я ледве пізнав власний голос… Не крик навіть, а несвітський вереск… Кігтиста лапа здавила мамину фотографію, стисла лице з причаєним усміхом, знайомі ледь примружені очі….

«Остановите, вагоновожатый! Остановите сейчас же вагон!»

Я лежав в бур’яні, там, де колись було трамвайне кільце Річкового порту. Поруч валявся порожній гаманець. Мобільний чомусь затиснув в руці… Звідси до будинку на вулиці скількись там років Радянській Україні (яке ж бо воно до розчулення консервативне, наше Z), де я мешкав, було хвилин зо п’ять швидкої ходи.

Або хвилини три швидкого бігу.

***

Похмільний ранок завжди починається з головного болю. Це аксіома. Моя голова наче перетворилася на барабан, на якому всю ніч відбивав ритм збожеволілий рок-музикант.

Лежав я у власній сухесенькій ванні. Голий мов бубон. Пам’ять намагалася зшити вчорашній вечір зі шмаття спогадів. Був у Стаха… Просив позичку… Дав чи не дав — повне провалля… Напевне таки дав, бо ми з ним пили добрий коньяк… Зі старої Франції, де тільки й існують напої, які мають право називатись коньяком… Коньяк «Наполеон»… Що було далі? Мабуть лишив машину у Стаха, а додому поїхав на таксі. «Наполеон» переміг при Ватерлоо… Це тоді програв, а зараз переміг… А потім що?

Виліз з ванни просто на купу ганчір’я. Не мого…Турецькі джинси, футболка з гуманітарної допомоги… В кишені знайшовся мобільний і подертий гаманець. Порожній. Навіть без маминого фото. Скільки ж у мене було грошей? Провалля… Роздягли й пограбували? Тоді чому залишили мобілку? Одежу й гроші забрали, а телефон лишили? Щось тут не так…

На руці бовтався зламаний китайський годинник. З тих, що продають на розкладках «всі товари по три гривні». Віконечко було порожнім, батарейка не працювала. Гумористи…

Хто ж це мене так? І де? Мабуть, недалеко від дому, коли вже до квартири дібрався.

Телефон теж було розряджено… Я ж його тільки вчора… І тут розлігся дзвінок…

«Нокіа» трохи не вислизнула з раптово змокрілої руки. За хвилину до хворої голови дійшло, що це таки трель дзвінка, а не мелодія мобільного. Вибрів у передпокій і ледве віднайшов «трубку», що мирно спочивала на базі.

— …Райвідділу міліції N-ська, — проквакала трубка.

— Що?

За мить до того, як голос озвався знову, я все згадав…

З N-ська, з похорону, я повернувся наступного тижня. Мами не стало того самого ранку, коли я лежав непритомний у ванні. Чого заліз туди і досі не втямлю. Мабуть намагався відмитися. Умити руки, як один тип з «Майстра й Маргарити».

Мама вигулювала Ліня. Свого собаку… Рудого кудлатого пекінеса… Переходила дорогу…

Кажуть, що водій був п’яним… Він теж загинув… Машину занесло і розплющило об ліхтарний стовп… На шляху машини трапилися стара жінка та її собака…

Нещасний випадок… Природній нещасний випадок…

Хто, або що було в голові у водія, коли він мчав до переходу?