Андрій Процайло - Мер сидить на смерті

Сонце з радості підскочило і заплескало променями.

— І як тебе тепер за щирість і відвертість покарати? — запитала Марі.

— Ви глядачі, вам і вирішувати, — відповів Лев. — Можна оваціями...

Запала мовчанка.

— Пропоную поставити питання на голосування! — знайшла вихід пані Орися. — Хто за те, щоб пана Лева простити? — Й одразу додала: — Оскільки я вистави не дивилася, я утримуюсь.

— Я теж, — поспішила бабуся Гелена.

— Я — лічильна комісія, — запропонував Василь.

Безрукий витріщився на Марі, Бориса і Любу. Які вони, його друзі, га?.. Зараз усе відкриється, вирветься на світ Божий!

— Я за те, щоб... простити, — всміхнулася Люба.

— Лев Львович — незбагненний екземпляр, — почав вундеркінд. — І те, як він учинив з нами, інакше як бездушністю не назвеш. Тому, Леве Львовичу, щоб вас трохи помучила совість, я вас... прощаю... — Юне ботанічне світило не могло без мудрувань.

Увага товариства переключилась на Марі.

— Які ви ще слабкі і безхарактерні, діти... — Марі дорікнула Любі і Борисові. — Значить так, Безрукий, — пригрозила Левові. — Я тобі цього ніколи не забуду — раз! Ти брехун і лицемір — два! Але я тебе прощаю — три!.. — За столом заплескали.

— Чому? — Лев пригорнув тендітну хвилясту кохану і наче сховав її від світу під своєю велетенською лапою.

— Тому що я знайшла сили уявити себе на твоєму місці...

— І?..

— Я вчинила би так, як ти!..

Здавалося, з радості Лев розчавить Марі в обіймах. Хвиляста красуня ледь звільнилася з його лещат.

— Але ти, Леве, забув нам відкрити останню правду! — І Марі подивилася навкруги.

— Яку?..

— Чому ти нас привіз саме сюди, до Кам'янецького водоспаду?..

Лев закрутився на лавці, наче вона його припікала.

— Збрешеш — нарікай на себе! — попередила Марі.

— Ще малим, коли я був у першому класі, нас із дитячого будинку возили сюди на екскурсію...

— Мало... — мовила Марі.

— І я випадково злетів з водоспаду вниз, у річку... Ну, непосидючим я був малим...

— Далі...

— Потовк собі голову, ребра, наковтався чистої гірської води... Словом, втратив свідомість...

— З цього місця детальніше...

— Ну і... поки мене приводили до тями смертельно перелякані вчителі, дух водоспаду мені сказав...

— Що?.. — допитувалася Марі.

— Що я повинен вижити, вирости і тоді... — Навіть смерічки нагнулися, щоб підслухати одкровення цього невпокірливого незбагненного велетня, — ...тоді він мене ще скупає!.. Не раз!.. — Лев вирвався з альтанки і побіг до водоспаду. На ходу зняв із себе сорочку, джинси і стрибнув у воду. Народ посунув до річки, щоб дивака сфотографувати. А Лев підставлявся під водяний струмінь життя, що з шумом спадав на нього з каменів, підстрибував, фиркав, махав руками, тішився, наче святий, що потрапив у рай.

— Ну хіба він не дітвак? — сміялася Марі. — Безрукий, вилазь! — крикнула до нього. — Буду тебе сушити!..

Коли Лев, щасливий, як Бог, вибирався з води, то ледь не наступив на змію, що блаженно скрутилася на камені. Зупинився. Упізнав.

— Що? — запитав.

— Свободу не спинити! — просичала змія і щезла між камінням.

Безрукий навіть не здивувався, що розуміє мову змій. «Теж мені революціонерка», — подумав, глянув на сонце, що спускалося з гір, і мовив:

— Атож...

09 серпня 2014 року —

12 січня 2015 року