Андрій Процайло - Мер сидить на смерті

— І ви мовчали! Ну, ви, Леве Львовичу, просто скеля! — образився вундеркінд. — А я, дурень, бігав з фотоапаратом по всьому Львову, як клоун...

— Вибач. Але це тільки заради справи. І заради вашої безпеки... І це ще не все... Так що раджу всім набратися терпіння і простити мені... Я не буду тягнути, розповім швидко... Обмізкувавши поведінку Стійкої, Чортополоха, Лавника і Войтович, я зробив висновок: Борислава виконує своє — шукає кам'яного лева за допомогою змії. Місія Зоряни — залучити до афери Ярему, завдання Яреми — нейтралізувати мене. А ось Наум Чортополох, схоже, був таємним і найнебезпечнішим гравцем. Він мене підслуховував, він якось шпигував за Стійкою, він нашу інформацію таємно зливав Бориславі, а її, як-от фотографію «тріо зі змією», мені. Чортополох, однозначно, хотів, щоб ми знайшли кам'яного лева, а він цією знахідкою скористався...

— Він теж полював за душею Львова! — заокруглила свої оченята Люба. — І ми в цьому переконалися, коли його змія напала на голуба біля собору.

— Багато чого я тоді ще не міг втямити, але знав точно, — вів далі Лев, — що Стійка і Чортополох — основні претенденти на душу міста. Як і для чого — я не знав!.. Але від Борислави і Наума несло небезпекою! Явною! Повірте, я загрозу чую шкурою!.. З мене не зводили очей люди Лавника, мене слухав Чортополох!.. А може, не лише слухав, а й бачив... За мною шпигувала перевдягнена в двірничку Стійка. Благо, вона нікому не довіряла, тому капостила сама... І я мусив щось придумати!.. До того ж, щоб не зачепити вас, мої любі!..

— І?.. — підігнала Лева Марі, явно незадоволена почутим.

— І я на Закарпатті в одного народного умільця замовив скульптуру Юрія Змієборця на левові!..

— Овва! — навіть бабуся не змогла приховати здивування. — Скульптура — бутафорія?..

— Витвір мистецтва, пані Гелено! — заперечив Лев. — Сенсація! Шикарна приманка для туристів!..

Як виглядали Марі, Борис і Люба — краще не казати. І взагалі словами важко описати.

— Мера хоч попередили? — єхидствував вундеркінд.

Безрукий розізлився.

— Не в'їдайся, очкарику, добре? — попросив. — Мер був у курсі. Інакше не освячував би скульптуру. Ще й у тому місці і в той час, коли нам було потрібно!..

— Я повірила, що душа Львова у цьому Юрієві на левові... — прошепотіла Люба. У неї потрясіння не минало.

— Так мало бути. Всі мали повірити. І це спрацювало. Далі... — Лев погладив дружину по її пахучому хвилястому волоссі. — Тільки ти зараз, кохана, не скипи. Гаразд?.. — Марі мовчала, не дихала і не рухалась. — Згодом до мене зателефонували. З погрозою. Попередили, щоб я пам'ятав, що маю дружину і дитину. Голос був Лавника. Номер телефону Лавника. Але дзвонив, скоріш за все, Чортополох... Ну не Ярема — точно. Вібрації голосу судді я можу вирахувати навіть на заповненому шаленіючому футбольному стадіоні, так він мені колись допік!.. Більше того — я цей дзвінок передбачив. Не знаю чим: інтуїцією, клепками, душею, але я його чекав... Тому... — Лев відсунувся від дружини, — я сам у себе викрав Марі і Ганнусю!.. — Безрукий принишк, чекав шквалу емоцій, але саме шок усі емоції його друзів і паралізував. Продовжував Лев уже сміливіше: — Точніше, мої хлопці це зробили і відвезли моїх дівчаток на одну неприступну дачу добре перевіреної людини... Сподіваюся, кохана, тобі там було добре? — зиркнув на дружину.

— Мені там було страшно, Безрукий! За тебе, дурня!..

— Операція пройшла успішно, — Лев ніяк не зреагував на комплімент, — завдяки надійному другові, який у міліції не останній чоловік...

— Хто це такий? — налетіла Марі.

— Я, — відповів кульгавий водій Василь. Марі аж тепер придивилася до скромного, непримітного чоловіка. Схоже, впізнала.

Гори трохи підросли, аби ліпше бачити чудноту, яка засіла в альтанці біля водоспаду Любили гори людей, що вміли радувати світ цікавими емоціями!..

— А я стільки проплакала за Ганнусею і Марі... — дорікнула Люба.

— Прости, дитино, так треба було. Я мусив їх сховати. Цим викраденням я неабияк збив з пантелику Чортополоха... Оскільки маг мене чув, я мав його переконати у правдивості моїх почуттів. Я помчав на дачу до Лавника і там суддю трохи потовк. Дорогою назад викликав міліцію. Уже справжню, не дивіться так на мене. І випадково загубив телефон. Тобто викинув його. На смітник. Бо настав час вуха магові прикрити... Потім мої незрівнянні хлопці на чолі з Василем, — кивнув на водія, — підкинули ще одну цікаву інформацію, яка тільки підтвердила мої здогади... — Лев почав повільно сьорбати запашний трав'яний чай.