Андрій Процайло - Мер сидить на смерті

— А далі?.. — не терпілося Любі.

— Я цілу ніч не спала, думала, що маю робити. Спочатку хотіла плюнути і на Стійку, і на Безрукого, вибачте, пане Леве, за відвертість... Але ж у цю аферу було вплутане моє чадо!.. Тому я придумала ось що... На вранішній пробіжці, коли мене наздогнав, як і було домовлено, дуже симпатичний чоловік і сказав, що від Безрукого, я його посвятила у свій план. Він полягав у тому... Продовжуйте, Леве Львовичу, а я вип'ю чаю, бо в горлі пересохло...

— Ми підглядаємо, яку сумку купила пані Орися, купуємо таку саму, а в ліфті, який того дня випадково мало заклинити, сумки міняємо... Завдання пані Орисі — першій зі змією вишмигнути з хати Борислави... Завдання цілком реальне, зважаючи на те, що господині потрібен був час, щоб квартиру замкнути на ключі...

— Ну й матуся! Ну підпільник! — вигукнув Борис. — Отак нас з Любою обкрутила, як дітлахів! Про голубів розказувала!.. Про свої мрії! А сама вже все знала!..

— До речі, — пані Орися вже допила чай. — Про те, що у поміняній сумці голуб, я не знала!.. — дорікнула Безрукому.

— Це я в останній момент придумав. Ми купили молоду голубку.

— Вдало, — похвалила вчена жіночка.

— І цю знахідку, — усміхнувся Лев, — ледь не розтрощив ваш улюблений синочок. Добре, що сумка на льоту розкрилася і голуб устиг вилетіти.

— Я взагалі-то, Леве Львовичу, побачив, що матуся виходить з машини, у вікні якої скалиться ваша Борислава Болеславівна. Я зразу зметикував, що в сумці змія, і намагався затримати маму. А коли вона виривалася, то вихопив сумку і хотів перекинути через мур... Але не докинув...

— Спортом треба займатися! Скільки разів я тобі вже казала! — вставила своє чергове повчання матуся.

Безрукий замовив десерт.

— Але і це ще не все!.. — повідав гостям Лев. — У ніч на Юрія до мене додому приперся Ярема Лавник. Від нього я дізнався, що в Бориславу поселився привид Домовина з ратуші, у Зоряну — привид Чорної дами з кав'ярні, де тебе Любочко, облили кавою, а в Ярему — привид Ченця з Єзуїтського собору, грішник хоч куди — продав душу дияволові!.. До речі, мені правдою-неправдою вдалося переглянути відео з камери кав'ярні. Кавою тебе облив, а потім пригостив, попередньо вкинувши в неї якоїсь гидоти, замаскований Наум Чортополох. Тому тебе так і колотило.

— Для чого?.. — промимрило дівча.

— Для того, щоб я запідозрив тебе у брехні. Бо Бориславу і Зоряну колотило теж... Очевидно, маг розумів, що без твоєї допомоги нам не впоратись. І хотів, щоб я тебе від справи усунув, адже все виглядало так, що в тобі теж мешкає якийсь привид...

— Фантастика! — вигукнув Борис.

— Фантастика, юначе, в тому, що Лавник найняв якогось відомого екстрасенса, і той, дослідивши ратушу, кав'ярню і собор, запевнив, що Домовини дійсно немає в підземеллях ратуші, а от Чорна дама і Чернець і далі блукають своїми володіннями!..

Навіть учена пані Орися нахмурила брови.

— І ви припустили... — мовила здивовано.

— Що в Зоряну і Ярему могли підселитися привиди лавника-справедливості і війта-влади, яких великодушно помилував привид безрукого ката. Він, до речі, про це мене попередив у листі...

— А це означало лише одне... — висловив здогад Борис, — що вони теж претендуватимуть на душу.

— А сенс?.. — запитала Марі.

— Сенс — беззаперечний. Звільнення з підземелля. Шанс злетіти в небо. Видно, була якась лазівка...

— Тепер я вже нічого не розумію... — прошепотіла Люба.

— І я не розумів. І не мав часу на розгадки. Тому вирішив пильнувати за всіма... Стійку, за допомогою пані Орисі, ми начебто нейтралізували. Її змія не мала потрапити на територію собору...

— Проте залишалося ще три потенційних змії, які могли викрасти душу Львова... — зробила висновок пані Орися.

— Я теж так подумав. Тому, знаючи, що в однієї премилої дівчини є бабуся — чемпіонка країни із стрільби з лука, ми звернулися за допомогою до дивовижної пані Гелени. Про всяк випадок...

Бабуся аж помолоділа від похвали.

— І ти, бабусю, так легко погодилася на таку... пригоду?.. — здивувалася онука.

— Це я тільки зовні — бухгалтер, а в душі — романтик, — призналася бабуся. — Це перше. А друге: на що не підеш заради улюбленої внучки?..

Люба притулилася до старенької, а Лев продовжив:

— Хотілося не лише перешкодити викраденню душі Львова, а й звільнити її. Для цього потрібен був голуб. Білий молодий голуб, який не просто так подружився з Ганнусею. Правда, Любо?.. — Дівча кивнуло і закліпало своїми небесними оченятами. — Це ти мене переконала, що голуба може заманити до нас Ганнуся... І я вирішив ризикнути — тому послав хлопців на дачу за своїми дівчатками... З Борисом... Щоб моя кохана чогось не учворила...