Тетяна Винокурова-Садиченко - ЖАРТ. Із життя психів

- Іди до своєї топ-моделі, коханий, - з тією ж сяйливою посмішкою пояснила вона.

- Інко… - він зовсім розгубився, зробився винуватий і нещасний. Ну, просто побитий цуцик. Жулька. Жульками в Інки називалися всі дворові цуцики, які й до коліна не дістають, зате дуже голосно дзявонять. - Інко… Ти що… через мене…

І тут вона зареготалася. Кинулася під машину?! Ідіот! Авжеж, через тебе, немає мені більше чого робити. Ну, які ж ці тварючки часом кумедні! Сміх вийшов правильний, такий, як і треба було в цей момент, - дуже образливий, їдкий, холодний. Тварючка помовчала. Тиша. Кроки. Грюкання дверей. Все, пішов.

Туди йому й дорога, Інко.

Дякую, Богдане, посміхнулася вона подумки, ти єдиний, хто мене розуміє.

Навіщо твоя сила, назвімо її Богом, створила Всесвіт? - спитав Василь Анатолійович. Після вчорашньої пиятики з Борисом було ох як зле… Він здався на милість Янгола. Сил сперечатися не було, і лікар лише слухав. Часом ставив запитання, але з теми не з’їжджав. Янгол крокував палатою, туди-сюди, туди-сюди. Здається, вночі він не спав, був дуже схвильований, ніби чекав на щось. Швидко посміхнувся.

- І завжди так. Таке запитання ставить кожна людина в кожному зі створених Ним світів. Хоч раз у житті та спитає: навіщо? А дехто й усе життя питає. Марна справа.

- Він створив не лише цей Всесвіт?

Янгол знову швидко посміхнувся. Сьогодні він посміхався набагато частіше, рухався швидше, і постійно щось виблискувало в очах.

- Світ, - поправив він. - Ви знову плутаєте поняття. Чому ви вважаєте, що він зупиниться на одному? Якщо є можливість творити, сила творитиме, поки не вичерпається. Якщо ж сила невичерпна… Вам це важко уявити…

- Нескінчена кількість світів?

- Щось на манір. Але таких світів, що трохи переходять один в інший, пов’язані самим творцем…

- Як переходять? - лікар спробував уявити цю картину. Виходило не дуже.

- Отак, - Янгол намалював пальцем у повітрі коло. Просто коло. І вкотре посміхнувся. Знову знущається? Та голова боліла так, що зараз Василеві Анатолійовичу було все одно.

- У вигляді кола? - спитав він.

- Уявіть, що коло - це всесвіт. А на нього нанизано світи, перший переходить у другий, другий - у третій, і так до нескінченності.

- Але ж… Якщо перший світ перебуває у певній точці, то, пройшовши коло повністю, ми повернемося до нього.

- У тому й справа, що ні. - Янгол аж горів. - У цьому колі світи не повторюються.

- Тоді чи не краще буде зобразити твій Всесвіт спіраллю?

- Спіраль не є нескінченною.

- А якщо її замкнути…

- … знову будуть точки повтору.

Обидва замовкли. Янгол ходив палатою, лікар дивився на нього. Йому подобалося спілкуватися з Янголом. І якщо зазвичай він стримував себе, намагався лише вилікувати хворого, то зараз було настільки зле, що хотілося просто порозмовляти з людиною, чи з янголом… Зараз Василь Анатолійович ладен був згодитися з усім, навіть із янгольством пацієнта, аби зайвий раз не напружувати мізки, не повертатися до вже набридлих питань, бо саме від них ставало ще гірше. Раптом згадав, з чого почав, і вирішив повернутися.

- І все ж таки, Янголе, навіщо? Навіщо нас створили?

- Нінавіщо. Просто так. - Янгол знову сяйнув посмішкою. Справді, сьогодні з ним було щось негаразд. - Бог - це сама творчість. Величезна, жахлива сила, що має на меті одне: творити. Які можуть тут бути «навіщо»?

- Ну, не може бути все просто так, - Василь Анатолійович аж сам підскочив, так передалося йому Янголове збудження. - Повинна ж бути хоч якась причина…

- Ось! - Янгол різко розвернувся, клацнув пальцями, - причина! Ось це ваша модель мислення: причинно-наслідкові зв’язки. У Нього - все по-іншому. І набагато простіше.

Василь Анатолійович уважно поглянув на пацієнта:

- Тобто, ця твоя сила все ж таки здатна мислити?

- Не те щоби мислити… Це важко пояснити, лікарю…

- Може, спробуєш?

- Н-ну… - він замислено блимнув очима у стелю. - Так, спробую. Ну, от як, скажімо, мислять письменники під час написання чергового твору? Що ними керує? Навіщо вони пишуть нові й нові твори?

Добре, Янголе, давай гратись у запитання-відповіді. Василь Анатолійович подумав. Із письменниками він не спілкувався. Та й читав художню літературу не дуже. Так, почитував інколи якісь романчики у метро. Та потім і цю справу кинув, вирішивши, що це лише марнування часу. Й у метро теж читав тепер лише медичну літературу.

- Щоби самовиразитися? - спитав він.

Янгол похитав головою. Ні.

- Е… Щоби донести комусь чергову важливу думку?