Марина Дяченко - Одержима

— Що? — прошелестіла Ірина.

— Стрибне з даху! Вчинить самогубство!

— Е-е-е, — Ірина змигнула. — А чому?

— Не знаю, — відрізав демон. — Знаю, що станеться це сьогодні рівно опівночі.

— Я нічого їй не робила, — Ірину знову почало трясти. — Я не винна.

— Тварюка ти, — сказав демон, і під його поглядом вона зіщулилась. — Тобі кажуть, що людина себе життя позбавить, а ти тільки про свою шкуру!

«Моя шкура й так уже постраждала», — подумала Ірина, а вголос сказала твердіше:

— Я нічого не знаю. Я ні до чого.

— До чого, — демон дивився на неї згори вниз, Ірина проти волі втупилася в його жовті злі, люті очі. — Тому, якщо вона все-таки стрибне з даху — за нею стрибнеш ти.

— Я?!

— Не сумнівайся, я тобі допоможу.

Іринині руки конвульсивно сіпнулися. Ліва підхопила ручку й, засмикавшись, почала писати просто на клейончастій кухонній стільниці: «У моїй смерті прошу нікого не звинувачувати…»

— Ні! — Ірина засмикалася, намагаючись звільнитися, але клята рука все писала й писала. — Я… благаю! Я все зроблю!

— Тоді телефонуй їй, — демон навис над її головою. — Призначай зустріч. Пропонуй інтерв’ю. Обіцяй, що хочеш. У твоїх інтересах, щоб вона погодилася.

— Навіщо? Про що мені з нею говорити?!

— Ти повинна зрозуміти, що саме веде її до смерті. Ти повинна це зупинити. Або вирушити вслід за нею. Обирай.

Катя Катасонова вийшла погуляти з собакою.

Вранці Катя встигла вивести Джину всього на кілька хвилин і тепер прагнула винагородити її за терплячість. Джина стрибала, обнімалася, крутилася, як дзиґа; Катя відвела її далі від під’їзду, до скверика, де звичайно гуляли собачники, і відчепила повідець.

Джину подарував їй тато, коли Каті виповнилося двадцять. Джина була схожа на лайку, але виявилася дворнягою принаймні наполовину. «То й що, — сказала Катя, — нам не для виставок».

Через півроку тата не стало; Катя збожеволіла б від самотності, якби не Джина. Собака приносила їй щастя; вона й із Максом познайомилася на бульварі, коли гуляла з собакою. Макс пригальмував поруч і вдав, ніби в нього несправна машина.

Потім Макс прийшов до них жити. Джина прийняла його, як рідного. Якийсь час вони були дуже щасливі…

А потім усе сталось. І тепер Макс жив окремо.

Сусід виніс на прогулянку свого йорка. Румпель, ручний песик, рідко торкався лапами землі. Зараз на песикові був яскравий комбінезон, хоч погода надворі стояла тепла.

— Він чхав сьогодні, — сказав сусід, ніби перепрошуючи. — А з-за будинку вітер…

— Так, — погодилася Катя.

Вона весь час забувала, як звуть хазяїна Румпеля.

Джина гасала сквером, граючись у квача з Ямахою, молодою тер’єркою. Катя сіла на лаву, одвернулася від вітру й намацала в кишені куртки телефон.

Їй не заплатили за статтю про дитячу заїкуватість і, напевно, вже не заплатять. Рядки, крихти, крихти, рядки; вона так розраховувала на замовлення від Міли. Мілі потрібний був для її «глянцю» предметний нарис про сучасних відьом, і Катині спроби підсунути інших героїв виявилися марними. Здавалося б: зайди в Інтернет, пошукай півгодини й на основі живого матеріалу придумай інтерв’ю з відьмою. Ба ні, Катине сумління здолало здоровий глузд.

Крім відьми Ірини, Катя записалася ще й до цілительки Євпраксії та знахарки Віолетти, але після того, що сталося під час першого ж візиту, йти на прийом до наступних двох уже не було сили. Крім того, відьми виявилися страшенно дорогими — у Каті не було грошей ні на приворот, ні на зняття вінця безшлюбності.

Вона блідо всміхнулася, дивлячись, як радіє життю Джина. Хтось же серйозно в таке вірить!

Відьма Ірина виявилася неприємно, нелюдськи проникливою. Катерині було наплювати на всяку містику, але на згадку про пронизливий погляд цієї жінки їй щоразу ставало зле. І, що найгірше — Катя примудрилася залишити там фотографію. Збереглися, звісно, скани, електронний варіант, усе можна видрукувати заново — але сама думка, що їхнє з Максом щасливе фото підбере й викине хтось байдужий або недоброзичливий, була огидна Каті.

Стаття про відьом, здається, накрилась — і дуже шкода; Катя машинально привіталася з сусідкою, хазяйкою Ямахи. Міцніше стиснула телефон; якщо Макс перетелефонує, як вона багато разів просила — це буде зараз. Упродовж кількох хвилин.

Плювала вона на жіночу гордість. Люди не можуть розійтися, не поговоривши. Якщо треба буде Макса просити — Катя його проситиме; лише одна розмова. Знайти потрібні слова. Потрібні смисли.