Діана Джонс - Мандрівний замок Хаула

І двері за ним із грюкотом зачинилися.

Майкл багатозначно глянув на Кальцифера і зітхнув. Кальцифер вибухнув злісним тріскучим реготом.

Оскільки ніхто не пояснив Софі, куди пішов Хаул, вона дійшла висновку, що він знову вирушив полювати на дівчат, і взялася за роботу з іще більшим праведним запалом, аніж доти. Після того, що сказав їй Хаул, вона не наважувалася покривдити павуків, відтак постукала по балках мітлою з криком: «Геть, павуки! Геть звідси!» Павуки з жахом розбіглися навсібіч, і підлога виявилася присипана павутиною. Софі, ясна річ, довелося підмести її ще раз. Після цього вона стала навкарачки і взялася скребти дошки.

— Чому би вам нарешті не вгамуватися? — поцікавився Майкл, сидячи на сходах — поза межами досяжності Софі та її мітли.

Кальцифер, скулившись на дальньому кінці решітки, буркнув:

— Як я тепер шкодую, що уклав із тобою угоду!

Софі ж і далі завзято скребла.

— Вам же самим буде краще, якщо тут буде гарно і чисто, — відповіла вона.

— Але зараз мені просто нестерпно! — запротестував Майкл.

Хаул повернувся тільки пізно ввечері. На той час Софі домелась і доскреблась до того, що ледве волочила ноги. Вона зсутулилася в кріслі, відчуваючи, як ниє кожна кісточка. Майкл схопив Хаула за хвостатий рукав і потягнув чарівника до ванної. Софі здогадалася, що там запальним шепотом Майкл виливає наболіле. Фрази на кшталт «нестерпна, жахлива баба» і «чути нічого не хоче!» Софі прекрасно розчула, навіть незважаючи на ревіння Кальцифера: «Хауле, вгамуй її! Вона ж нас зводить зі світу!» Однак коли Майкл нарешті відпустив Хаула, той задав Софі лише одне питання:

— Ви не вбивали павуків?

— Звичайно, ні! — різко відповіла Софі. Біль у суглобах зробив її дратівливою. — Вони тільки подивилися на мене — і тут же порозбігалися. А хто вони? Це ті дівчата, серця яких ви з’їли?

— Ні, — розсміявся Хаул. — Просто павуки, — і замріяно подався нагору.

Майкл зітхнув. Він пішов у комірчину з мітлами і довго там нишпорив, поки не витягнув старе складане ліжко, солом’яний матрац, кілька пледів, а тоді порозкладав усе це в ніші під сходами.

— Сьогодні вам краще буде спати отут, — сказав він Софі.

— То що, значить, Хаул дозволив мені залишитися? — запитала вона.

— Не знаю! — роздратовано відповів Майкл. — Хаул ніколи не зв’язує себе ніякими зобов’язаннями. Я провів тут півроку, перш ніж він помітив, що я тут живу, і взяв мене до себе в учні. Просто я подумав, що вам тут буде зручніше, ніж у кріслі.

— Тоді спасибі тобі величезне, — з вдячністю промовила Софі.

Спати на ліжку справді набагато зручніше, ніж у кріслі, до того ж якби Кальцифер серед ночі почав нарікати на голод, Софі зможе встати до вогнища і підживити його полінцем.

Кілька наступних днів Софі нещадно відчищала Мандрівний Замок від бруду. Їй було по-справжньому добре. Переконуючи себе, що шукає якихось натяків чи підказок, вона відмила вікно, прочистила забитий стік у раковині та змусила Майкла прибрати все зі столу і з полиць, щоби вона могла їх відскребти. Їй почало здаватися, що навіть у черепа з’явився той самий страдницький вигляд, як у Майкла: ним весь час совгали. Тоді Софі підвісила до балок біля вогнища старе простирадло, щоби вичистити комин, і змусила Кальцифера нахилити голову. Кальцифера все це страшенно дратувало. Він вибухнув недобрим сміхом, коли Софі виявила, що сажа розлетілася по всій кімнаті — й усе треба відчищати заново.

З цим у Софі завжди були клопоти. Нещадності їй не бракувало, бракувало методики. Утім, у її нещадності теж була методика: Софі зміркувала, що якщо вона буде мити і прибирати все підряд, то чи рано пізно наткнеться на таємний сховок із викраденими Хаулом дівочими душами або пережованими серцями (зрештою, це може бути будь-що, аби тільки воно допомогло їй з’ясувати суть Кальциферової угоди). Врешті-решт їй раптом сяйнула думка, що димохід, біля якого незмінно стоїть на чатах Кальцифер, — чудова схованка. Одначе там не виявилося нічого, крім надзвичайної кількості сажі, яку Софі згребла в мішки і винесла у двір. Двір, до речі, займав одне з перших місць у її списку можливих схованок.

Щоразу, коли Хаул повертався до Мандрівного Замку, Майкл і Кальцифер починали на весь голос скаржитися йому на Софі. Однак Хаул справляв враження взагалі неприсутнього. Не помічав він і чистоти. І того, що в буфеті тепер було повно печива, варення та різної зелені, відповідно до сезону.

Це сталось тому що, як і пророкував Майкл, Портхавеном розійшлися чутки. Люди приходили тільки для того, щоби глянути на Софі. У Портхавені її прозвали пані Відьма, а в Кінгсбері — мадам Чарівниця. Хоча ті, що підходили до кінгсберійських дверей, були вбрані краще, ніж ті, хто стукав у портхавенські двері, ні одні, ні другі не наважувалися викликати настільки могутню особу просто так. Тому Софі щоразу доводилося припиняти роботу, аби кивнути, усміхнутися і прийняти дарунок — або покликати Майкла, щоби той нашвидкуруч приготував якісь чари. Декотрі дарунки були зовсім навіть непогані — малюнки в рамках, разки мушельок, практичні фартухи. Фартухи Софі були потрібні завжди, а мушельки і малюнки вона розвішувала у своєму закутку під сходами, і там незабаром стало по-домашньому затишно.