Діана Джонс - Мандрівний замок Хаула

Софі розуміла, що, коли Хаул її вижене, їй бракуватиме всього цього. Вона все більше і більше боялася, що саме так він і зробить. Не може ж він не помічати її безконечно!

Попри те, невдовзі Софі взялася за ванну кімнату. Її прибирання зайняло кілька днів, бо перед кожним виходом Хаул сидів там так довго, що здавалося, ніби він ніколи звідти не вийде. Коли ж він нарешті виходив із ванної, залишаючи там повно пари і запашних чарів, у ній починала господарювати Софі.

— Ану подивимося, що в них за угода! — бурчала вона на ванну, хоча головною її ціллю, ясна річ, була полиця з пакетами, слоїчками і тюбиками. Вона зняла їх усі до одного (під тим приводом, що їй треба відмити й відчистити поличку) — і більшу частину дня доскіпливо їх вивчала, намагаючись дошукатися, чи зілля з надписами «ОЧІ», «ШКІРА» і «ВОЛОССЯ» не виготовлялося з очей, шкіри і волосся зниклих дівчат. Однак, попри всю її прискіпливість, Софі довелося визнати, що на полиці стояли тільки креми, порошки і фарби. Якщо колись це і були дівчата, думала Софі, то Хаул, мабуть, скористався тюбиком «ДЛЯ ГНИТТЯ» і розпустив їх у раковині настільки ґрунтовно, що годі було й намагатися щось відшукати. Щоправда, Софі чомусь таки сподівалася, що все це не більше ніж косметичні засоби.

Трохи прибравши, Софі знову порозкладала все на поличці й узялася скребти підлогу. Увечері, коли вона влаштувалася в кріслі, відчуваючи, як ниє кожна кісточка, Кальцифер пробурчав, що через неї він досуха вичерпав одне з гарячих джерел.

— А де ці гарячі джерела? — запитала Софі. Останнім часом вона стала страшенно цікавою.

— Переважно під Портхавенськими Болотами, — відповів Кальцифер. — Але якщо ти й далі будеш витрачати воду такими темпами, мені доведеться брати воду з Пустирищ. Коли ти нарешті покінчиш із прибиранням і з’ясуєш, як розірвати мою угоду?

— На все свій час, — відповіла Софі. — Як я маю вичавити з Хаула умови угоди, якщо його ніколи не буває вдома? Він що — завжди зникає так надовго?

— Тільки коли упадає за дамою, — сказав Кальцифер.

Коли ванна засяяла чистотою, Софі відшкрябала сходи і майданчик нагорі. Тоді вона вирушила в Майклову кімнатку. Майкл, який досі, здавалося, похмуро приймав Софі — приймав немов своєрідне стихійне лихо, — перелякано зойкнув і кинувся рятувати свої найцінніші скарби. Вони зберігалися в старій скриньці під його поточеним шашелем невеликим ліжком. Майкл поспішно вихопив скриньку з-під носа Софі, але вона встигла помітити блакитну стрічку і марципанову трояндочку над чимось, що надто вже скидалося на пачку листів. «Значить, Майкл у когось закоханий!» — сказала вона сама собі, розкриваючи вікно (воно також виходило на портхавенську вуличку) і вивішуючи Майклову перину на підвіконня — провітритися.

Софі помітила, що останнім часом її цікавість стала просто непереборною, тим більше вона здивувалася сама із себе, що не стала питати в Майкла, хто ця дівчина і як йому вдається оберігати її від Хаула.

Із Майклової кімнати Софі вимела таку гору пилюки і сміття, що мало не засипала Кальцифера з головою, прагнучи все це спалити.

— Ти мене доконаєш! Ти така сама безсердечна, як і Хаул! — закашлявся Кальцифер, від якого залишилися тільки зелена чуприна та вершечок видовженого блакитного чола.

Майкл же поклав свою дорогоцінну скриньку в шухляду столу, а шухляду замкнув на ключ.

— Якби ж то Хаул нас послухав! — забідкався він. — І чого він так довго морочиться з тою дівулею?

Наступного дня Софі хотіла почати прибирати у дворі. Однак того ранку в Портхавені почався дощ, він стукотів у вікно і затікав у комин, та так, що Кальцифер аж сичав від роздратування. Двір теж був частиною портхавенського будиночка, і коли Софі відчинила двері, там лило як із відра. Софі накинула фартух собі на голову і нашвидку дещо зробила у дворі, зовсім не довго: вона навіть не встигла промокнути. Їй вдалося знайти відро вапна і квач. Вона занесла все це добро у будинок і взялася за стіни. У комірчині для мітел відшукалася стара драбина, тож Софі побілила ще й стелю між балками.

У Портхавені дощило два дні — хоча, коли Хаул відчинив двері, повернувши ручку зеленим униз, і вийшов на пагорб, там було погідно і сонячно, а по вересу, обганяючи Мандрівний Замок, мчали тіні великих хмар. Софі вибілила свій куточок, сходи, майданчик нагорі, а також Майклову кімнатку.

— Що тут сталося? — запитав Хаул, повернувшись додому на третій день. — Якось посвітлішало.