Костянтин Когтянц - Обре, сховайся добре!

…Крига замерзлої річки — кращого шляху узимку — заворожувала незгірш від чар. Кортіло спати. Драгон під’їхав до Боярина.

— Слухай, ти казав, що дівчина може приворожити хлопця.

Отаман зрозумів запитання.

— Кому що, а курці — просо. Хлопець дівчину — ні. [24] Про таку особливість української любовної магії повідомляє Себастіян Кленович. Тільки вона його…

— Почав би ти мене вчити.

— А що, час є. Отож слухай. У Руському воєводстві [25] Тобто в Галичині. бував? Там є така приказка — «Обре, сховайся добре».

– Інколи і в нас кажуть. І є ще… коли дітлахи у схованки грають, то рахують: «Обре, сховайся добре, я шукати починаю, собак спускаю: цуц! Бери!» [26] Приказки були записані вченими вже в ХХ ст.

— То був народ такий — обри. [27] У науковій літературі вживається латинська назва — авари, але останні дослідження показують, що обри — це самоназва аварів. Могутній. Жорстокий. Їх винищили — за наказом чи то римського цісаря, чи то круля французького. [28] Карла Великого. Ну, ясна річ, дехто порятувався — «Обре, сховайся добре». У жилах деяких секеїв тече кров обрів, і від батька до сина передають… що пам’ятають. Така ж кров у моїх жилах, та й у твоїх теж.

— Чарами дізнався?

– І чарами. А ще ти викапаний мій дядько Карпо, отож ми, мабуть, родичі.

(Драгон згадав, що небіжчиця мати про свою рідню нічого не знали.)

— Руде пасмо у волоссі…

Цієї своєї прикмети Драгон боявся понад усе.

— Що я про себе казав — майже все правда. Я справді з боярського роду, [29] Офіційно боярство було зліквідовано після об’єднання Польщі та Литви у 1569 р., але фактично подекуди зберігалося до самої Хмельниччини. справді був у неволі, хіба що не сам я втік. Один секлерський чаклун побачив, де я, і влаштував утечу. Дідька лисого я б сам утік у тринадцять-то років… До речі, друге тобі правило…

«Друге? А, перше було — не гадай, що чари всесильні».

— Не намагайся дивитися. Раніше це багато хто вмів. Подивиться у воду — є ж така примовка: «Як у воду дивився», — або у дзеркало… Дехто навіть у діамант-камінь — і бачить, що схоче. Але вже років з п’ять… Неначе щось зіпсувалося… Тобто дивитися можеш, але побачиш що завгодно, тільки не те, що треба. Он Богун свою смерть…

І, неначе почувши слово «смерть», десь у лісі завив собака.

Як по небіжчику.

Ще сто кроків, ще поворот, — і вони побачили завал.

Колись — мабуть, ще напровесні — річка підмила кілька дерев. На повороті одне з них зачепилося за берег, на нього налетіли інші, сплутавшись гілками та корінням. Тепер, узимку, увесь цей завал узявся кригою — кішка, мабуть, і та не пролізе.

А по обох берегах — нетрі.

— Доведеться назад.

— Отамане, я щось відчуваю, але не можу втямити що.

— Нас тут двоє таких. Я теж нічого не розумію. Постривайте, зараз роздивлюся. — Боярин зійшов з коня, узяв бандолет, [30] Дуже короткий карабін, фактично — пістоль з прикладом. Часто мав гак, аби підвішувати до сідла або до спеціальної перев’язі через плече — бандери. вийшов на берег, підійшов до велетенської смереки. І… і пішов угору по її стовбурові. Просто пішов, неначе вона лежала, а не стояла. Здавалося, що вгору підіймається товста гілка.

— Хрест святий, оружіє на диявола! — прошепотів Білий.

— А ти хотів, щоб таке тільки ляхи з татарвою могли? — теж пошепки відрізав Барило.

Кирин тим часом теж спішився — кормових драгунів [31] Наймані російські війська. Щовесни набиралися з різних «гулящих людей» у Дикому полі та щоосені розпускалися. не вчили битися верхи, — притис люльку до ґнота своєї рушниці.

І вчасно. Бо на правому березі з кущів посипався сніг, щось свиснуло у повітрі — і Боярин полетів униз…

Драгон вистрелив, і туди ж послав свою кулю Адам. Двоє інших вирішили чекати на більш ясну ціль.

— Хтось із вас сучому сину у зброю влучив, хоча не розумію, що це за зброя.

Білий тримав у руках дерев’яну палицю з розщепленим верхом. Майже точно в середину палиці влучила куля.

— Про це є у Святому Письмі. У Книзі Царств. Ось саме такою штукою Давид здолав Голіафа. [32] У Першій книзі Царств Голіафу приписані слова: «Хіба я собака, що ти йдеш на мене з палицею?» Барило має рацію: пращі давніх євреїв мали саме такий вигляд.

Семен Святого Письма був добре навчений — учився в Острозі.

— Давайте, хлопці, туди, де собаку чули. Нам зараз житло потрібне.