Костянтин Когтянц - Обре, сховайся добре!

— Скільки?

— Чого — скільки?

— Скільки було козаків у заставі на тому шляху?

— Повна сотня…

«Тобто від двохсот до трьохсот».

— Повна сотня, і ніхто не встиг запалити фігуру?

«А справді — фігуру (в уяві Драгона виникли різні фігури — і піраміди зі смоляних бочок, і звичайні вогнища з хмизу, смолою залитого) — можна запалити швидше, аніж прочитати молитву Ісусову [15] Молитва Ісусова складається з одного речення. ».

– Іване, ти хоч сам віриш у те, що кажеш? З боку ворога без попередження військо підходить і вартові раптом так твердо вирішили, що це обов'язково мають бути свої, що навіть не підняли міст! Та ти ще не все сказав, я в очах бачу.

— Ляхи вартових розстріляли з луків, браму порохом підірвали — Нечай їх затримав на вулицях, там і загинув. Недобитки замкнулися в замку, куди встигли перевезти гармати.

— Тиждень! Тиждень міг протриматися замок проти самого сатани, два чи навіть три тижні, якщо у ляхів тільки малі гармати!

— Тільки малі, ляхи навіть не обстрілювали замкові мури. Але поночі наші спробували втекти підземним ходом…

«Ось чому ми канонади не чули. Але підземний хід не може тягтися довго, отож вони вийшли десь неподалік від польського табору».

— Тобто вирішили, що ворог глухий та сліпий. Ні, Іване! Пороблено було, ще й як пороблено! Я такого не вмію, хоча зламати таку ворожбу — це вже легше. А ти міг би і сам здогадатися — ти ж чогось учений.

Помовчали. Кирин не знав, вірити Бояринові чи ні.

Кожна помилка окремо здавалася дуже правдоподібною, але чотири поспіль — це вже, мабуть, занадто.

— Я не випадково згадав, що ти вчасно. Поясни, будь ласка, що це за чортівня.

Богун зняв зі стіни келеп, [16] Келеп зазвичай називають бойовим молотом, хоча насправді це зменшена копія кирки. Його також могли називати чеканом, хоча частіше цим терміном називали невеличку сокирку. крутонув металевий кінець держака — і в його руках опинився кинджал. Повернув, знову вкрутив — тепер зброєю можна було бити назад, як малим списом.

Добре придумано.

– Ів-ване, ти з г-глузду з’їхав! Таке у хаті тримати!

«Що тут такого?»

— Дивись уважно, Драгоне!

«Куди дивитися?»

Раптом — Кирин мало не зойкнув — із середини криці, неначе через воду, стали проступати якісь значки. Ні на що не схожі.

— Я таке бачив. Навіть сам пробував, але літери…

— Ні, полковнику. Ти міг пробувати листуватися на клинках, але такого — такого, вважається, вже давно ніхто не може. Справжня річ-погибель, якщо вона й далі буде у тебе, то одного дня ти сам кинешся… на вірну смерть. Хоча чаклун буде за тисячу миль. А літери — старе секлерське [17] Секлери, або секеї, чи секуї — угорське плем’я, що мешкало в горах Трансільванії (Семиграддя). До XVII ст. секеї справді користувалися «рунічним» письмом, яке на початку середньовіччя вживали тюрки, хозари та деякі інші азійські народи. (Зі скандинавськими рунами воно не має нічого спільного.) Є відомості, що у ХХ ст. (!!!) деякі кубанські козаки знали цю абетку, яку пристосували для шифрування донесень. Перейняти її на Кавказі вони не могли, бо там останні «рунічні» написи датуються Х ст. письмо… Є такий народ у Семиградді…

… Коли вони жили на зимівнику, то Боярин прохопився, що хлопчиськом був татарами у ясир узятий, але втік і служив у якогось семиградського пана. «Мабуть, що не брехав, коли знає секеїв».

— Ну то й що з ним робити?

— Перекувати, — вихопилось у Драгона. Само собою вихопилось, як і слова про те, що Нечай може не повернутися.

— Кажи! — Пальці Боярина вп’ялися в плече. — Кажи перше, що спало на думку!

— Перекувати все навпаки. Там, де дзьоб … (Ударна, бойова частина келепа таки справді схожа на пташиний дзьоб.) Там хай буде обух, та навпаки.

– Іване, а він має рацію. І володіти далі йому, бо якась сила залишиться, але, якщо він винайшов, що зробити, то йому і підкориться.

— До завтра зробимо…

— Ще щось знаєш? Про Москву є якісь новини?

Обличчя Богуна стало зацікавленим.

— Просто так запитав чи причина є?

– Є.

— Тоді і новини є. Цар сейм збирає — щоби почати війну. З ляхами.

— У них не сейм, а Земський Собор, — прохопився Кирин.

— Він знає, він там служив, — і, у відповідь на здивований погляд товариша, Боярин пояснив: — Тільки московити кажуть «драгуни», а не «драгони», «рейтари», а не «райтари», а в тебе кілька разів проскочило.