Драгон подумки прокляв себе — казали ж батько: «Зайві всі слова, без яких обійтися можна». Смикнув його за язик нечистий!
Богун тим часом уважно оглянув Кирина:
— Не зустрічалися?
— Під Львів разом йшли.
— А! Добре! — З московським драгуном загонщик полови [18] Полова (від слова «поле») — козаки, що не входили до складу ані Запорозького, ані Донського війська. Загонщик — отаман полови.
Богун міг зустрітися у бою — бо царські воєводи весь час намагалися зайняти нижню течію Дінця [19] Сіверського Дінця.
та ті притоки Волги, що близько підходять до Дону, а Богун вважав, що тамтешні козаки і без бояр проживуть, — і чомусь виходило по-івановому. Одного разу — ще до появи Кирина в тих краях — сам воєвода тікав, аж коня загнав. [20] Це трапилося у 1643 р.
— Але… — Боярин розмовляв неначе сам із собою, — якщо Москва справді вступить у війну, то це змінює все!
— Поки що, — відрізав Богун, — це змінило тільки одне: поляки перейшли в наступ.
І без перерви:
— Будеш шукати?
— Знайду.
Драгон зрозумів, що комусь не жити. Або ляський чаклун піде до сатани в пекло, або Боярин загине. «І ми з ним разом». Утім, іншого виходу не було — такий ворог страшніший за сто гармат.
— Ну, тоді бувай, друже. Келеп вам принесуть.
— Бувай, Іване. І не лізь під кулі. Усі й так знають, що ти хоробрий.
Щось несподіване і страшне трапилося з голосом Богуна. Неначе ротом полковника відповів хтось інший.
— Ще не зараз, Боярине.
Ніколи Драгон не бачив, щоб козак, знайомий зі смертю, так полотнів. Тільки найсвіжіший сніг, сніг, що сьогодні випав, міг зрівнятися з кольором обличчя Боярина.
— Так ти що — бачив?
Богун кивнув:
— Судячи з мого виду — чекати ще років десять-дванадцять. Добре, що хоч від кулі, а не на палі.
Богун піднявся і, явно не бажаючи, аби співбесідники бачили його обличчя, вийшов геть. Драгон отетеріло дивився у спину людині, яка десь, якось, якимось дивом бачила власну смерть.
* * *
Вони остаточно вибилися із сил. І люди, і коні.
Кожен шлях, кожна стежка… Рано чи пізно — частіше рано — Боярин з Драгоном відчували попереду небезпеку, доводилося звертати, повертатися назад, давати гаку.
Кілька разів взагалі блукали. Коні провалювалися у сніг майже по самі сідла.
Геть знесилені, вони знайшли річечку. Боярин сподівався, що це Краснянка, на якій лежить Красне.
Але треба йти.
— «Navigare nessesere est, vivare non est nessesere» [21] Слова Гнея Помпея: «Плисти по морю — це необхідно, жити не так уже й необхідно».
— пробурмотів Кирин під носа, але Барило почув:
– І де це купецьких дітей так добре вчать? У Сочаві, Яссах чи Хотині? [22] Молдовські міста.
Драгон здригнувся.
— Ну, не вважай мене дурнем, я ж тобі у батьки… Освічений, на коні — неначе народився, але битися на шаблях не вмієш, отже, не шляхтич, на розстригу також не схожий, почерк поганий — не писар. Що залишилося? А Молдова… Ти намагаєшся говорити, як на Уманщині, але саме намагаєшся.
І, бачачи, що Кирину неприємно, Семен змінив тему:
— Сподіваюся, ви вдвох знаєте, куди нас ведете.
— Я — ні. А Боярин знає.
Драгон пригадав недавню розмову.
— А чому цей секей почав з двох полковників, а не з гетьмана?
— Бо гетьмана зурочити неможливо — бувають такі люди. Я саме вас трьох недаремно з собою узяв.
— Так ти знав?
— Що в ляхів хтось з’явився на нашу голову? Здогадувався, отож і взяв вас… Тебе — придивитися — чого вартий, їх — в охорону. Бо їх теж не зурочиш. До речі, чекав, що ти про інше спитаєш.
— Ну, це ж ясно. Якби Богун щось витряс із того, хто йому зачаровану зброю підсунув, — він би тобі сказав.
— Так. Мабуть, він не зразу помітив, що річ зачаровано. А секеї тут ні до чого. Бачиш… Ну, скажімо, є різні види чарівників, як є різна кіннота. Як гадаєш, що буде, якщо райтара перевести у п’ятигорці? [23] П’ятигорці (інша назва — панцирні товариші) — один з видів польської важкої кінноти.
«Урайтарів — рапіри, у п’ятигорців — шаблі».
— Попервах він колоти буде, а не рубати.
— Ось так і з цим закляттям. Не наш його накладав, не наш…
— Але ж іноземець? Був би лях, давно б вони щось таке спробували.
— Один з трьох — точно іноземець. Їх було троє, хлопче. Пояснень ти поки що не зрозумієш, отож повір мені на слово, троє. Причому один був уже в Красному, і його-то ми знайдемо. А далі — побачимо, як сказав сліпий тому, що вмирає…
Читать дальше
Конец ознакомительного отрывка
Купить книгу