Олег Авраменко - Коли дивишся в безодню

Коли я доїдала булочку з чаєм, а Леопольд, що весь цей час не давав дівчатам і рота розтулити, завзято пояснював символічне значення слів про море, з ґардеробної повернувся Владислав, уже цілком одягнений. Він висловив жаль, що не може залишитися й потеревенити з нами, надіслам мені на ходу поцілунок і поспіхом вийшов зі спальні. Кіт, урвавши свої балачки, вибіг слідом за ним — він знав, що після сніданку я однаково його прожену, тому вирішив приєднатися до Владислава.

Сесиль миттю засумувала. У цих ранкових чергуваннях її найбільше приваблювала можливість провести якийсь час у товаристві мого чоловіка, поки для нього накриватимуть стіл на терасі. З наскрізь удаваною байдужістю дівчина поцікавилася:

— Хіба пан Владислав не чекатиме на сніданок?

— Ні, — відповіла я. — Зараз у нього важлива зустріч.

— З дядечком, — сказала Ґрета ствердним тоном.

Я запитливо глянула на неї:

— Тобі щось відомо?

— Нічого певного, пані. Просто перед тим, як ви покликали нас, я розмовляла з Олівером, і він розповів, що дядечко Ференц наказав подати до його кабінету сніданок для його високості.

Олівер був старшим Ґретиним братом і служив у почті великого інквізитора. Здавалося, він і години не міг прожити без того, щоб подумки не перемовитися кількома словами з коханою сестричкою. Від нього Ґрета мало не найперша дізнавалася про всі урядові новини.

— Дуже дивно, — замислено проказала я. — З чого б це такий поспіх? І чому він викликав лише Владислава?

Я зверталася до самої себе, але Ґрета вирішила, що питання адресоване їй.

— Олівер не знає, — відповіла вона. — Він щойно лише став до чергування.

— Може, — невпевнено припустила Сесиль, — дядечко врешті вирішив офіційно визнати вас Метровими спадкоємцями?

— Давно пора, — зауважила Ґрета. — Навіщо чекати ще цілий рік. Коли Метр складав свій заповіт, він не сумнівався, що всі ці три роки ви проведете на Ланс-Оелі. А раз ви вже тут, то чому б вас не коронувати.

Я лише мовчки всміхнулася. Всім моїм дівчатам дуже не терпілося перетворитися з фрейлін принцеси, що мала хоч і високий, але невизначений статус, на придворних верховної королеви. А от мене, правду кажучи, ця перспектива лякала. Проте вже не так сильно, як кілька місяців тому. Мабуть, за наступний рік я остаточно звикну до того, що мені з Владиславом належить посісти трон Великого, який упродовж трьох тисячоліть правив найбільшою державою Граней…

Коли я закінчила снідати, Ґрета забрала з моїх колін тацю й запитала, яку сукню я хочу сьогодні вдягти. На секунду задумавшись, я відповіла:

— Обери сама. Цілком покладаюся на твій смак.

Ґрета була неабияк улещена такою довірою. Аж заяснівши, вона швиденько віднесла посуд до стінного ліфта і зникла за дверима ґардеробної. А я вибралася з ліжка, дозволила Сесилі зняти з мене нічну сорочку, після чого ми вдвох пройшли до просторої ванної кімнати, підлогу та стіни якої було облицьовано мармуровою плиткою, а вся стеля являла собою великий прямокутний ельм-світильник, що рівномірно випромінював м’яке денне світло.

Поки я чистила зуби, Сесиль наклала на себе чари, що мали захистити її від бризок (всі мої фрейліни добре зналися на побутовій маґії), ввімкнула і відрегулювала душ. Я стала під теплої розсіяний струмінь і аж замружилася від задоволення. Через двійко хвилин, коли я добряче намокла, Сесиль перекрила воду і заходилася намилювати мене з ніг до голови.

Тільки не подумайте, що я зловживаю своїм становищем, примушуючи шляхетних дівиць виконувати роботу покоївок. Передовсім, їх ніхто не примушував: коли набирався штат моїх фрейлін, на кожну вакансію претендувало по кількасот панночок, ладних на все, лише б отримати цю посаду. Вони від самого початку знали, в чому полягатимуть їхні обов’язки, оскільки ще до нашого прибуття Державна Рада Священної Імперії ухвалила спеціальну постанову, згідно з якою ми з Владиславом, як сувененні правителі Грані Ланс-Оелі, офіційно визнавалися особами королівської крові — а за давнім імперським звичаєм, таким особам має прислуговувати винятково знать.

В усій Імперії цей привілей мали представники сорока родин, що зберегли за собою статус правлячих династій при входжені підпорядкованих їм Граней до складу об’єднаної держави, або ж одержали їх під свою оруду вже з Метрових рук. За своїм устроєм, Імперія була федерацією, і лише сім найдавніших Граней — Палатина, Авентина, Капітолія, Целія, Есквіліна, Квіринала и Вімінала (в чию честь, очевидячки, названо сім пагорбів, на яких виник стародавній Рим), — перебували в прямому підпорядкуванні центрального уряду. Вони були стовідсотково урбанізовані, поєднані тисячами трактів і утворювали один величезний меґаполіс, який зазвичай називали Вічним Містом, а в офіційних документах — Септимундіумом, тобто „Семисвіттям“. На чолі ж решти сорока Граней стояли імперські намісники, що мали титули королів, басилеїв, цісарів, падишахів, емірів, мікадо, магарадж, ханів тощо — залежно від місцевих традицій. Всі вони, певна річ, були чаклуни; я ще не до кінця розібралася, яке місце відводилося їм в ієрархії Інквізиції (оскільки формально вони перед сходженням на престол полишали в ній службу), проте думаю, що за своїм впливом на справи ордену вони поступалися тільки Ференцові Карою.