Олег Авраменко - Коли дивишся в безодню

— А от і я! Час уже вставати, спляча красуне.

— Зараз встану, — відповіла я, погладивши його. — От тільки поснідаю.

Дівчата, яких Леопольд своєю бурхливою появою тимчасово відтіснив на другий план, чемно побажали нам доброго ранку. Обоє говорили коруальською мовою, яка належала до десятки найпоширеніших у Священній Імперії. Ні для Сесилі, ні для Ґрети вона не була рідною, але вони володіли нею досконало — в освіті дітей з інквізиторських родин велику увагу приділяли вивченню основних мов Імперії, і ті, що не знали принаймні трьох з них, вважалася неуками. Коли по прибутті до Вічного Міста перед нами постало питання про вибір робочої мови для нашого багатонаціонального почту, ми думали недовго й зупинилися на коруальській, оскільки добре знали її і за час перебування на Ланс-Оелі здобули непогану практику в спілкуванні нею.

Відповівши на привітання дівчат, Владислав обдарував їх своєю приязною усмішкою, вибачився і швидко пройшов у прилеглу до спальні ґардеробну кімнату. Білява Сесиль провела його захопленим поглядом, а помітивши, що я дивлюся на неї, густо за шарілась і хутенько кинулася розсувати штори й розчиняти вікна. Спальню залило яскраве сонячне світло, повіяло приємною ранковою свіжістю, зовні чувся заливчастий спів пташок у двірському парку. На Грані Палатина, в її південній півкулі, де розташовувався королівський палац, зараз була пізня весна — моя улюблена пора року.

Я прибрала Леопольда зі своїх грудей, підтяглася й сіла в ліжку. Ґрета дбайливо поправила подушки, щоб я могла спертися на них спиною, а кіт усівся у мене в ногах і став розпитувати, що мені сьогодні снилося. Він захопився тлумаченням снів півроку тому, коли відвідував разом з нами лекції з класичної прекоґностики (коротше, з гадання), і перш ніж ми схаменулися, встиг поповнити свій словниковий запас хитромудрими термінами, які вживав геть не до ладу, орієнтуючись переважно на їхнє звучання, а не на значення. Попервах це було смішно, потім стало сумно, і ми заборонили Леопольдові брати участь у наших заняттях. Але запізно — шкоду вже було заподіяно…

У дальньому кутку кімнати пролунав мелодійний передзвін. Ґрета сходила туди, відчинила маленькі дверцята в стіні й дістала з заглиблення срібну тацю зі сніданком. Вранці подвійне смикання шнурка надсилало сиґнал також і на кухню, де для мене швиденько готували легкий сніданок, який по спеціальній системі вбудованих у стіну ліфтів, доправлялася в спальню. Що ж до Владислава, то йому зазвичай накривали стіл на терасі наших покоїв, і там він снідав у веселому товаристві молодих інквізиторів та придворних котів.

Повернувшись до ліжка, Ґрета поставила тацю мені на коліна і прибрала кришку з тарілки, де лежала вельми апетитна на вигляд підрум’янена булочка. Вона та ще кілька тонких скибочок сиру, чашка чаю і трохи вершкового масла, складали весь мій сніданок. Мій чоловік жартома називав це пташиним кормом — йому моєї ранкової булочки з сиром та маслом вистачило б хіба що на дин зуб.

Розрізавши булочку навпіл, я намастила її і взялася до їжі. А Сесиль запитала:

— Приготувати вашій високості ванну?

— Ні, золотко, не треба. Сьогодні я прийму душ.

Сесиль умостилася на стільці поруч з Ґретою, розправила на колінах сукню і крадькома зиркнула на двері ґардеробної. В її погляді виразно вчувалося нетерпляче очікування.

Я продовжувала снідати, вдаючи, ніби нічого не помічаю. У перші місяці нашого життя у Вічному Місті, коли в моїй пам’яті була ще свіжа мимовільна зрада Владилава, мене страшенно дратувала пильна увага до нього з боку молодих жінок і, зокрема, юних недосвідчених дівчат на зразок тієї ж Сесилі. Щонайменше два десятки з них були по самісінькі вуха закохані в нього; а тих, кому він просто подобався (але подобався як чоловік ), я навіть не рахувала.

Своєю чергою, Владислав мало не казився від того, що при дворі в мене з’явилося чимало палких шанувальників, які жадібно ловили кожен мій погляд, кожне моє слово. Я, втім, віддавна звикла, що подобаюся чоловікам, мені були не в новину їхні упадання, а проте таке масове обожнювання неабияк спантеличувало мене.

Одначе тут ми нічого вдіяти не могли і мусили звикати до постійного перебування в центрі загальної уваги. Ми належали до вузького кола наймогутніших людей у всьому світі, а я, до того ж, була єдиною серед них жінкою. Ми були першим за півтора тисячоліття подружжям вищих маґів, нас вважали обранцями Метра, його спадкоємцями, останніми, кого торкнулося його благословення. Все це наділяло нас величезною владою — а влада, як відомо, нестримно вабить до себе людей. І з цим доводилося миритися.