Олег Авраменко - Коли дивишся в безодню

„Цікаво,“ — думав Сідх, слухаючи Веліала, — „навіщо він це розповідає? Або це має стосунок до мого наступного завдання, або він просто вирішив виговоритися переді мною, перш ніш відправити туди, де я нікому не зможу розповісти про нашу бесіду…“

— Отакі справи, Віші, — вів далі Веліал. — Кепські справи, мушу визнати. Я вважав своїм великим тактичним успіхом, що зумів розлучити Інґу з чоловіком, а в результаті вийшло навпаки — випавши з поля мого зору, вона вхитрилася завдати мені масу клопотів. А проте, вона припустилася кількох помилок, якими я маю намір скористатися… — Веліал пильно подивився на Сідха. — До речі, ти не задумувався, чому я втілив тебе в мантикору?

— Мабуть, це частина покарання, — невпевнено мовив Сідх.

— Помиляєшся. Покарання буде згодом, а зараз на тебе чекає нове завдання. За кілька годин на Аґрісі розпочнеться ґлобальний Прорив, і ти очолиш його ударний фронт.

Сідх негайно піднісся духом. Якщо йому доручено таке відповідальне завдання, то навряд чи після цього він потрапить до Безодні Забуття. Ґлобальні Прориви, що їх організовував Веліал, завжди очолювали його найдовіреніші слуги.

— Дякую за високу честь, мій пане! Обіцяю, що не підведу тебе… — Тут він зам’явся в нерішучості. — Даруй мою зухвалість, наймилостивіший, але ж Контр-Аґріс — незаселена Грань. Проти кого буде скеровано Прорив?

— Проти принца Владислава. Невдовзі він, разом із загоном інквізиторів, прибуде на Контр-Аґріс, щоб визволити свою сестру Цвітанку. Попервах я планував підсунути йому в подобі сестри свого слугу, проте Інжине втручання сплутало мені всі карти. Тож я вирішив далі не спокушати долю, а негайно скористатися ситуацією і спробувати знищити Владислава. Певна річ, було б непогано зачекати ще кілька місяців, щоб його зв’язок з Інґою ще більше ослаб у розлуці, але після всіх недавніх подій я не хочу ризикувати. У будь-який час Інґа може повернутися до нього — і тоді все пропало, вдруге мені вже не вдасться їх розлучити… Чому дриґаєш хвостом, Віші? Тобі щось незрозуміло?

— Не гнівайся, мій пане, дозволь ще питання. Щойно ти казав, що принцеса Інґа врятувала сестру Владислава. Чому ж тоді він їде на Контр-Аґріс? Хіба не знає, що її там нема?

— У тім-то й річ, що не знає. Інґа ще не зв’язалася ні з ним, ні з кервіництвом Інквізиції — це її перша помилка. Мій слуга з оточення Владислава повідомляє, що він і далі прямує до лігва Руслани, сповнений рішучості врятувати Цвітанку. А друга помилка Інґи полягає в тому, що через поспіх вона забула зруйнувати Інфернальний Тунель — пожежа, як ти сам розумієш, йому нітрохи не зашкодила. За останні два дні через нього переправилося майже дві сотні моїх слуг з Основи. Руслана добряче розхитала цю Грань, тому роботи в них було небагато, вони вже закінчили останні приготування до ґлобального Прориву і зараз роззосередилися в довколишньому лісі, готові в належний час завдати удару з тилу. Коли загін Владислава наблизиться до хатини, почнеться розвага.

— Гм… А ти певен, мій пане, що план спрацює? — несміливо спитався Сідх. — Авжеж, я розумію, що без Інґи Владислав не такий сильний, але що завадить йому покинути Контр-Аґріс за найперших ознак Прориву? Грань безлюдна, захищати там нема кого, а розраховувати на те, що його зупинить небезпека, на яку наражаються поранені в Колодязі, не доводиться. З ним будуть не прості смертні, на зразок загірських воїнів, а досвідчені чаклуни, загартовані бійці, чий сильний маґічний дар убереже їхні рани від згубного впливу Колодязя.

Веліал згідно кивнув:

— Твоя правда, це не зупинить Владислава. Зате зупинить інше — надія врятувати сестру. Він не піде, поки не переконається, що в хатині немає Цвітанки. Ну, а потім стане пізно — Прорив набере силу й перекриє доступ до Колодязя, а всі найближчі Вуалі буде знищено. Єдина людина в загоні, яка може переконати Владислава вчасно відступити, командор Дай Чжень, загине на самому початку — про це подбає мій слуга. Отож я все передбачив.

Сідх розправив свої крила й затряс ними в повітрі.

— Ти мудрий і далекоглядний, мій пане! Я щасливий служити тобі, найвеличніший з князів, царю царів, Володар Пітьми…

— Годі! — відмахнувся Веліал. — Зараз не час співати мені дифірамби. Вирушай до Пекельної Брами, там уже формуються Орди Вторгнення. Очолюй їх і чекай на сиґнал. І молися Споконвічному Хаосові, пристрасно молися, щоб за ці кілька годин Інґа не надумала переговорити з Владиславом…