Олег Авраменко - Коли дивишся в безодню

— Вишній Світ? — перепитав Сідх, водночас наляканий і спантеличений. — Але як? Він же не втручається в справи земні. Хіба що через Великих — а їх більше немає…

Веліал недбало відмахнувся.

— Дурниці! Він втручається, ще й як, просто робить це непомітно. Казочки про його невтручання нам вигідні, тому ми не намагаємося їх спростувати, а навпаки — всіляко підтримуємо. Думка про те, що світ земний залишено сам-на-сам з Нижнім Світом, деморалізує багатьох людей, вселяє в них почуття приреченості, робить їх вразливішими. Якби ти знав, скільки жалюгідних людців служить нам на Гранях через те, що ми, на відміну від тих снобів Вишніх ґарантуємо їм захист та опіку, дозволяємо з упевненістю дивитися в прийдешнє. А що ж до Великих, то це зовсім інша історія. Всупереч загальному переконанню, вони не були посланцями Вишнього Світу й ніколи йому не служили. Вони мали до нього такий самий стосунок, як і ми… Гм. Ну, може, трохи більший, бо між ними ніколи не було ворожнечі, зазвичай вони співпрацювали. Проте й нам, і нашим супротивникам присутність Великих заважала, вони важко вписувалися в таку зручну для всіх біполярну картину світобудови. Тому їхній відхід було сприйнято Вишніми з не меншим полегшенням, аніж нами.

Сідх уражено мовчав, і лише його довгий хвіст з отруйним жалом тремтів від страху та напруження. Така відвертість з боку Господаря могла бути як і дуже добрим, так і вкрай поганим знаком. Можливо, Веліал не дуже гнівається на нього за провал місії, і все обмежиться суто символічним покаранням; але також може бути, що він уже прирік Сідха на щось жахливе, скажімо, на вічне перебування в Безодні Забуття, і тепер розмовляв з ним, як з неживим предметом, просто обговорюючи вголос свої власні думки.

У кожнім разі, втрачати було нічого, тому Сідх, набравшись сміливості, запитав:

— Отже, Вишній Світ був непричетний до викрадення малої Інґи?

— Абсолютно. Останній з Великих діяв у власних інтересах — і в інтересах того, хто надіслав його в світ земний.

— Але тоді, мій пане, я тим більше не розумію, навіщо Вишнім захищати Сандру та її дитинча, яке від самого початку призначалося тобі.

Сідхові здалося, що Веліал зітхнув.

— Ти міркуєш дуже логічно, Віші, і в цьому твоя біда. Ти погорів саме тому, що забагато думав і аналізував, замість просто коритися моїм наказам. — Він зробив коротку паузу. — Втім, я не знімаю з себе своєї частки відповідальності за твій провал. Мені слід було відразу розповісти тобі правду про це дитя, тоді б ти не ризикнув наближатися до Сандри.

— І що ж воно таке, мій пане?

Веліал похитав головою.

— Тепер уж немає сенсу втаємничувати тебе в деталі. Цією справою ти більше не займатимешся. Скажу лише, що байку про його призначення Нижньому Світові я вигадав для замилювання очей, щоб приховати свої справжні плани. Я примусив Сандру зачати від Владислава дитя з однією-єдиною метою — щоб до нього перейшла від батька та частина сили, яка мала… ну, скажемо так — вельми специфічну природу. Якби ти знав, щó це за сила, то не поводився б так необачно.

Уздовж Сідхового хребта, від шиї до самого хвоста, пробіг моторошний холодок. Він починав здогадуватися, про яку силу говорив Веліал. У певному сенсі, ця сила була страшніша за Вселенський Дух, що ним володіли Великі.

— Я у відчаї, мій пане! Я припустився непрощеної помилки, і мене не виправдовує те, що я не знав усіх обставин справи. Я мусив би неухильно дотримуватися всіх твоїх указівок. — Сідх помовчав, чекаючи на реакцію Веліала, а не дочекавшись, обережно промовив: — Ти, мабуть, пошлеш на Грані іншого слугу, щоб він продовжив пошуки Сандри?

По міцно стиснених Веліалових вустах промайнула бліда подоба усмішки.

— А ти пропонуєш свою кандидатуру? Хочеш спокутати попередні помилки? Ні, Віші, не вийде. Ти провалив завдання, нехай тепер спробує хтось інший. До того ж я сумніваюся, що ми зможемо знайти Сандру за відбитком персня — вона його вже позбулася. Або позбудеться найближчим часом.

— Так гадаєш, мій пане?

— Я майже певен цього. Свен Ларсон зараз перебуває в руках принцеси Інґи, а він знає про відбиток і, безумовно, розповість про нього на допиті — або вже розповів. Ну, а Інґа знайде спосіб попередити Сандру.

Спантеличений Сідх забив крилами по підлозі.

— Інґа схопила Ларсона? Але як так? Ти ж говорив, що вона вирушила Колодязем на Аґріс.

— Вона мене перехитрила, хай їй грець! Три дні тому раптом з’явилася на Контр-Аґрісі, до того ж у вкрай невдалий момент — якраз тоді, коли відьма Руслана взялася до втілення одного мого слуги в меншу сестру Владислава. Інґа врятувала дівчину, вбила Руслану і разом зі своїми супутниками переправилася на Основу, де зненацька заскочила Ларсона й захопила його в полон. Потім, поки він був непритомний, провела над ним екзорцизм — Локі, як його безпосередній господар, це відчув, — після чого підпалила дім Наглядача й пішла, прихопивши із собою бранця. Коли надіслані мною слуги прибули на місце подій, вони застали там лише свіже згарище.