Террі Гудкайнд - Перше Правило Чарівника

Зедд побачив попереду двох гуляючих Морд-Сіт в червоних шкіряних шатах. Помітивши Матір-сповідницю з нанесеними на обличчя блискавками Кон Дар, Морд-Сіт на мить завмерли, швидко розвернулися і зникли в найближчому коридорі.

Келен зупинилася, не знаючи, куди йти далі. Чейз з цікавістю розглядав круглу кімнату з безліччю дверей, що вели у інші зали. Все разом нагадувало гігантське колесо. Високо над головами подорожніх, в самому центрі купола, що вінчав цю своєрідну ротонду, розташовувався вітраж у формі квітки. Крізь різнокольорові шибки в приміщення проникали сонячні промені, і від цього здавалося, ніби на мармурову підлогу опускаються зверху примарні колони. На кам'яних плитах грали химерні відблиски.

Келен запитально глянула на Чарівника.

— Куди тепер?

Той махнув рукою направо. Келен без коливань рушила в зазначеному напрямку.

— Послухай, Зедд! Тут же запросто можна заблукати. Як тобі вдається орієнтуватися в цьому лабіринті? — Поцікавився Чейз.

— Ну, по-перше, Народний Палац створений за відомим мені зразком. Зали розташовані в певній послідовності і разом утворюють гігантську магічну фігуру, яка покликана відгородити Дарка Рала від будь-яких небезпек і примножити його силу. Крім того, магічна фігура захищає Рала від інших чарівників. Тут я практично безпорадний. З тією самої хвилини, як ми вступили у володіння Рала, я почав втрачати чарівну силу. З кожним кроком сили все більше залишають мене. Серце Палацу — Сад Життя. Даркен Рал повинен бути там.

Чейз стурбовано подивився на старого.

— А по-друге?

— Скриньки, — після хвилинного коливання відповів Зедд. — З них знято покрови, я відчуваю це. Вони теж у Саду Життя. — Він замовк, прислухаючись до власних відчуттів.

Щось тут було не так. Зедд добре пам'ятав, що він відчував, перебуваючи поруч з однією з шкатулок Одена. За всіма законами вищої магії дві шкатулки повинні були б навести на нього вплив, який вдвічі перевершував би колишній вплив по потужності. Але зараз його тиснув занадто сильний потік магії. Зедд не розумів, що відбувається. Це неможливо! Остання шкатулка — в надійному місці. Невже Ралу таки вдалося захопити її?

Чарівник мовчки крокував по Палацу, залишаючи позаду нескінченну низку розкішних залів, піднімаючись по сходах, петляючи довгими коридорами. Іноді він сповільнював крок і рухом руки вказував сповідниці потрібний напрям. Кожна нова зала тепер була схожа на попередні. Око втомлювався від різноманіття барв і форм. Чейз навіть і не підозрював, що на світі існує стільки видів мармуру! У деяких залах височіли колони, які служили опорою довгим галереям, огородженим витонченими балюстрадами. Уздовж стін стояли, наче вартові, гігантські мармурові статуї. Зедд вів друзів до Даркена Рала, в Сад Життя — серце Народного Палацу.

Нарешті вони підійшли до високих дверей, прикрашених майстерною різьбою. Келен зупинилася, запитально дивлячись на Чарівника.

— Ми прийшли, мила. Це Сад Життя. Скриньки там. Там ти зустрінеш і Даркена Рала.

Вона довго не відводила погляду від його обличчя.

— Спасибі тобі, Зедд. І тобі теж, Чейз.

Келен взялася за ручку дверей, але Зедд м'яко обняв її за плечі і розверрнув до себе.

— У Даркена Рала тільки дві скриньки. Сьогодні він помре. Без твоєї допомоги.

У зелених очах сповідники спалахнула холодна лють.

— Отже, мені слід поквапитися.

Вона штовхнула двері і зробила крок у Сад Життя.

Перше, що відчув Чарівник, увійшовши в Сад Життя, був нудотно-солодкий квітковий запах. В ту ж секунду він відчув міць магії Одена. Зедд застиг, як вкопаний. Сумнівів не залишалося: Ралу вдалося роздобути всі шкатулки. Але Чарівника мучила якась неясна тривога. Він постарався позбутися цього тяжкого почуття: тут, в самому серці володінь Даркена Рала, влада Зедда була настільки мала, що він не міг покладатися на себе.

Сповідниця рішуче зробила крок вперед. Зедд поспішив за нею. Чейз йшов останнім, наступаючи на п'яти Чарівникові. Стежка петляла серед дерев, вела повз повиті плющем стіни, огинала пишні клумби. Келен зупинилася біля краю невеликої зеленої галявини.

Посеред трави виділялося білою плямою рівне піщане коло. За все своє довге життя Зедд ще жодного разу не бачив такої кількості магічного піску. Найбільше — маленьку жменьку, яка цілком уміщалася в кисет. Те, що відкрилося зараз його здивованому погляду, було варто десятка королівств! Кожна піщинка, як осколок кришталю, відбивала світло, відкидаючи в усі боки райдужні відблиски. Коло таємниче виблискувало і переливалося в яскравих променях полуденного сонця. Охоплений трепетом, Зедд мовчки дивився на гру світла і тіні. «Цікаво, — подумав Чарівник, — навіщо Ралу знадобилося стільки магічного піску? Що він з ним робив?» Зедд насилу змусив себе повернутися до реальності.