Террі Гудкайнд - Перше Правило Чарівника

З тієї самої хвилини, як Річард остаточно прийняв рішення допомогти Даркену Ралу, він перебував у якомусь дивному заціпенінні. Розум відмовлявся змиритися з необхідністю цього кроку. Подумати тільки, він, Річард Сайфер, Шукач Істини, сам передасть Даркену Ралу таємне знання, завдяки якому той одержить безмежну владу над світом живих і мертвих! Та це просто гарячкове марення! Нехай тим самим він врятує від гіршої долі Келен, нехай навіть позбавить від загибелі всіх мешканців земель, все одно, як не крути, а інакше, ніж зрадою, подібний вчинок не назвеш. Краще б йому ніколи не бачити Книги Зниклих Тіней! Наскільки все було б простіше, якби зберігачем таємного знання був не він, Річард, а хтось інший! Той же Майкл, в кінці кінців! Чому все склалося так невдало? Безглуздо мучити себе. У нього дійсно не залишається іншого виходу. Він єдиний, хто може дати відповідь на питання Рала.

Річард витер з лоба піт і зупинився перепочити. Він стояв на майданчику для присвят скраю басейну і дивився, як в прозорій воді безтурботно граються декоративні рибки. Скарлет сказала на прощання: «Бийся до останнього. Використай все, що в тебе є». Але який сенс противитися неминучому? Що це дасть йому, Річарду? Що це дасть іншим? Все закінчиться так само, якщо не гірше. Він міг би поставити на карту власне життя, але хто дав йому право піддавати смертельному ризику всіх живучих? А Келен? Яка доля чекає її? Досить. Він прийшов сюди допомогти Ралу, і він це зробить. Річард віднайшов спокій. Спокій приреченого.

Над головою загув дзвін, нагадуючи всім мешканцям Палацу, що прийшов час чергової посвяти. Майданчик заповнилася людьми. Річард відсторонено дивився, як знову люди один за другим опускаються на коліна і починають співуче повторювати давно завчені фрази. З коридору з'явилися дві Морд-Сіт, одягнені в червоне, і стали кидати на Річарда погляди, що не обіцяли нічого доброго. Бажаючи уникнути непотрібних хвилювань, Річард став на коліна, торкнувся чолом кам'яних плит і почав монотонно бубоніти собі під ніс. Рішення прийнято. Міркувати не про що. Шукач змусив себе ні про що більше не думати. Свідомість його очистилася.

«Магістр Рал веде нас. Магістр Рал наставляє нас. Магістр Рал захищає нас. У сяйві слави твоєї — наша сила. У милосерді твоєму — наш порятунок. В мудрості твоїй — наше смирення. Все наше життя — служіння тобі. Все наше життя належить тобі».

Річард знову і знову бездумно повторював знайомі фрази. Поступово занепокоєння зникло. Всі тривоги залишили його. Його особистість немов розчинилася, і свідомість стало порожнбою і гладкою, як дзеркало. Душу наповнив мир.

Але тут промайнула думка, від якої слова застрягли у Річарда в горлі.

Якщо вже він все одно вимовляє формулу посвячення, то чому б не змінити текст так, щоб звичні фрази набули для нього свого, особливого сенсу?

«Келен веде мене. Келен наставляє мене. Келен захищає мене… Все моє життя — любов до тебе. Все моє життя належить тобі».

Річарда осінило. Широко розкривши очі, він випростався і сів на п'яти.

Тепер він знав, що треба робити.

Зедд говорив: велика частина того, що люди приймають на віру, в дійсності — обман. Перше Правило Чарівника. Він занадто довго вів себе як останній дурень. Досить, досить слухати інших. Скільки можна уникати правди? На його обличчі заграла усмішка.

Річард встав. Він усім серцем вірив в ту просту істину, що відкрилася йому зараз. Збуджений, він повернувся і пішов, переступаючи укляклих людей.

Дві Морд-Сіт піднялися йому назустріч. Вони встали плечем до плеча, перегороджуючи йому дорогу. Річард зупинився. Блакитноока білявка загрозливо підняла ейдж і помахала ним перед Шукачем.

— Нікому не дозволено пропускати присвяту.

Річард відповів поглядом, сповненим загрози.

— Я — Шукач. — Він підняв затиснутий в кулаці ейдж Денни. — Чоловік Денни. Це я вбив її. Вбив тим самим Мечем Істини, магію якого вона собі підпорядкувала. Я вже сказав своє останнє посвячення Магістрові Ралу. Наступний крок, який зробить кожна з вас, вирішить вашу долю. Вибирайте: життя або смерть.

Блондинка ошелешено подивилася на Річарда і перезирнулася з подругою. Морд-Сіт, ні слова не кажучи, розступилися, пропускаючи Шукача. Річард спокійно пройшов повз них і попрямував в Сад Життя, до Даркена Рала.

Мати-сповідниця, супроводжувана Чарівником і вартовим кордону, стрімко йшла по крутій гірській стежці. Зедд насторожено оглядав околиці. Чим вище вони піднімалися, тим світліше ставало навколо. Нарешті подорожні вийшлили з туману. Ранкові промені зимового сонця на мить засліпили їх. Почувся скрип воріт і гучний брязкіт ланцюгів. Попереду повільно опускався підйомний міст.