Террі Гудкайнд - Друге Правило Чарівника, або Камінь Сліз

— Завтра вранці я вирушу за Еді і заберу її в Ейдіндріл. Їдь в Плем'я Тіни. Не зволікай. Річард, Келен і Сіддін проведуть цю ніч в гостях у драконихи, а завтра вона привезе їх в село племені. У тебеж піде на дорогу кілька тижнів. Поквапся, у нас дуже мало часу.

Передай Річарду і Келен, щоб вони відразу ж вирушали до мене в Ейдіндріл. Розкажи їм все, що знаєш. Потім спробуй підшукати для Рейчел безпечне місце. Якщо таке взагалі існує.

— Що ще?

— Найголовніше, швидше знайди Річарда. Як же я був дурний, вважаючи, що у нас є ще час. Інакше не відпустив би його від себе ні на крок. — Зедд потер підборіддя. — І до речі, скажи йому, що він мій онук, а заодно син Даркена Рала. Може, до моменту нашої зустрічі його гнів встигне хоч трохи охолонути. — Чарівник зіщулився. — Знаєш, як називають Річарда в Племені Тіни? «Річард-з-характером». Він не схожий на інших. З одного боку, він один з найбільш м'яких людей, яких я коли-небудь знав, З іншого — він носить Меч Істини, і, боюся, це пробудило в його душі й інші риси.

— Він не розсердиться, дізнавшись, хто його дід, — спробував заспокоїти чарівника Чейз. — Адже він так тебе любить.

— Можливо, — зітхнув Зедд. — Зате він точно розсердиться, дізнавшись, хто його батько і що я всі ці роки приховував від нього істину. Річард і Джордж Сайфер любили один одного, як рідні.

— Ну, тут уже нічого не поробиш.

Зедд кивнув і підняв затиснуте в руці намисто.

— Ти довіряєш мені? — Запитав він у Чейза. Той кілька секунд мовчки дивився на нього, а потім зважився:

— А ну, дочко, дай я його сам тобі одягну. — Чейз обгорнув навколо шиї дівчинки золотий ланцюжок і клацнув замочоком.

Рейчел покрутила бурштин в руках, щоб трохи краще розглянути.

— Я буду добре піклуватися про нього, Зедд.

— Анітрохи не сумніваюся. Скуйовдивши Рейчел волосся, чарівник як би ненароком доклав вказівний палець до її скронь, за допомогою магії вселяючи дівчинці: це важливо, намисто треба берегти так само, як раніше шкатулку Одена. Нікому про нього не розповідати.

Коли Зедд прибрав руку, Рейчел відкрила очі і посміхнулася. Чейз підхопив Рейчел, поставив на лавку поряд з собою. Потім вибрав зі свого арсеналу самий маленький ніж, відв'язав шкіряні піхви, прив'язані ремінцем до руки, і, витягнувши ніж, показав його дівчинці.

— Тепер ти моя дочка, значить, тобі теж положено носити ніж. Але не здумай виймати його перш, ніж я навчу тебе з ним обходитися, інакше можеш ненароком сама себе порізати. Я покажу тобі, як захищатися ножем, і ти будеш у повній безпеці.

Рейчел засяяла.

— Ти навчиш мене, і я стану такою ж, як ти? Ось це здорово!

Прив'язуючи піхви до її руки, страж кордону пирхнув.

— Сумніваюся, що навчання буде успішним. Схоже, я навіть не в змозі навчити тебе називати мене тато.

— Для мене Чейз і тато — одне й те саме.

Чейз похитав головою. На його обличчі була написана сама смиренність. Зедд встав і акуратно розправив свій балахон.

— Чейз, якщо тобі щось знадобиться, звертайся до капітана Трімака.

Візьми з собою стільки солдатів, скільки вважаєш за потрібне. Хоч цілу армію.

— От ще! Я буду поспішати, і зайвий вантаж мені зовсім ні до чого. Крім того, бідний подорожній зі своєю донькою привернуть до себе менше уваги. А нам, схоже, саме це й потрібно. — Чейз подивився на камінь на грудях у Рейчел.

Зедд посміхнувся. Що й казати, страж кордону знає свою справу до тонкощів. Ця парочка цілком під стать один одному.

— Частина шляху я проїду разом з вами, а потім поверну до кордону. Вранці у мене є деякі справи, але як тільки я звільнюся, ми рушимо в дорогу.

— Добре. — Чейз уважно подивився на чарівника. — Схоже, перед дорогою тобі не завадило б гарненько відпочити.

— Так, напевно, ти правий. — Зедд раптово відчув, як на нього свинцевим тягарем навалюється втома. Раніше йому здавалося, що винні безсонні ночі, але тепер він зрозумів, що справа в іншому: кілька місяців вони вели боротьбу проти Дарка Рала, і в результаті виявилось, що з таким трудом здобута перемога — це тільки початок. І тепер їм протистоїть не якийсь зарваний чарівник, а можливо сам Володар тьми.

Боротися з Чарівниками було для Зедда справою звичною. Принаймні відомо, що представляли собою скриньки Одена, і можна було передбачати дії противника. Тепер же він не знав нічого — або майже нічого.

Цілком може бути, що битва вже програна або буде програна через п'ять хвилин, а він навіть не дізнається про це. Зедд намагався не піддаватися сумнівам, але на душі в нього було важко. Втім, вибору немає, і доведеться грунтуватися на тому, що йому відомо.