Террі Гудкайнд - Дев'яте Правило Чарівника, або Вогняний Ланцюг

Все, що тепер залишилося від нього — був скелет у запорошених залишках одягу. На талії уцілів шкіряний пояс, одне плече перетинала перев'язь. Руки скелета були складені на грудях. Шию обвивали золоті ланцюги. По блиску медальйона, що висів на одному з ланцюгів, Енн зрозуміла, що Натан брав його в руки, мабуть, для того щоб ближче розглянути, і його пальці стерли пил з золота.

— Як ти думаєш, хто б це міг бути? — Запитала вона, випрямляючись і складаючи руки на животі.

Натан схилився до неї.

— Я вважаю, що він був пророком.

— Я думала, що немає необхідності говорити пошепки.

Він вигнув брову і випростався на весь свій чималий ріст. — Тут поховано багато людей. — Він махнув рукою в темряву. — Вихід — там.

Натан знову нахилився і знову прошепотів. — Пророцтва.

Вона спохмурніла і озирнулася туди, звідки вони прийшли. — Пророцтва? Ти хочеш сказати… Всі ці книги — пророцтва?

— Більшість із них.

Вона була готова вибухнути від хвилювання. Книги пророцтв були безцінні. Це були найрідкісніші зі скарбів. Такі книги направляли; давали відповіді, яких вони потребували; дозволяли уникати даремних зусиль; заповнювали прогалини в їхніх знаннях. А зараз ці знання були потрібні більше, ніж в будь-які інші часи. Вони повинні більше дізнатися про ту останню битву, в яку поведе їх Річард.

До цих пір було незрозуміло, коли відбудеться цей бій. Каприз пророцтва полягав у тому, що воно могло сповнитися і через багато років. Втім, можливо, що воно і не повинно було відбутися, поки Річарду не стане старше. За кілька останніх років відбулося стільки страшних подій, що вони сподівалися, у них буде достатньо часу для підготовки. І пророцтва могли в цьому допомогти.

Колись сховища Палацу Пророків були заповнені тисячами томів пророцтв, але всі вони були знищені разом з Палацом, щоб перешкодити Імператору Джегану захопити їх. Краще вже було втратити назавжди ці документи, ніж дозволити їм служити злу.

А про це місце ніхто не знав. Воно було приховано заклинанням. Від можливостей, що відкрилися, у Енн закрутилася голова.

— Натан… Це ж чудово.

Вона повернулась і глянула на пророка. Він дивився так, що їй стало не по собі. Вона потягнулася і своєю рукою накрила його руку.

— Натан, на таке ми навіть не могли сподіватися.

— І навіть більше того, — прокашлявся й дуже серйозно відповів він. — Тут є книги, які змушують мене сумніватися чи в здоровому я розумі, — сказав він, похмуро розводячи руками.

— Ах, — уїдливо зауважила Енн, рухаючись слідом за ним. — Повірив, нарешті.

Він зупинився і пильно глянув на неї. — Не варто жартувати на цю тему.

Енн відчула, що по її руках побігли мурашки. — Тоді покажи мені, — спокійним тоном сказала вона. — Що ти знайшов?

Він струснув головою, відганяючи миттєвий напад нервового сміху. — Я навіть не впевнений, — просуваючись між столів він втратив всю свою звичайну самовпевненість, немов він змушував себе рухатися. Його настрій став ще більш похмурим. — Я розібрав книги.

Енн дуже хотілося поквапити його і скоріше добратися до суті його відкриття, але вона знала, що коли він в такому неспокійному настрої, краще всього дозволити йому пояснити все по-своєму, особливо якщо справа стосувалася його роздумів.

— Розібрав?

Він кивнув. — Ось ця купка, схоже, не має до нас ніякого відношення. В основному, це давно застарілі пророцтва, вони містять записи, що не відносяться до справи або написані на невідомих мовах. Наприклад, ось ця.

Він повернувся і поклав руку на іншу купку. Піднялася хмарка пилу. — Ось тут книги, які були і у Палаці. — Він обвів рукою купки книг, складені на столі позаду нього. — Ось вони, складені на цьому столі.

Широко розкритими очима Енн дивилася на полиці і ніші в цьому дивному приміщенні. — Але крім цих, на столі, тут ще дуже багато інших книг. Це все — тільки невелика частина.

— Так і є. Я не зміг навіть переглянути їх усі. Зрештою, я вирішив послати Тома за тобою, щоб показати свою знахідку. Ну, і щоб допомогти мені переглянути все це. Я переглядав їх і розкладав купками на цих столах.

Енн задавалася питанням, скільки книг збереглося досить добре, щоб їх можна було прочитати. Адже вони могли пролежати в цьому підземеллі не одну тисячу років. Вона пошукала на книгах сліди руйнування, впливу води, плям цвілі. Вона озирнулась навколо, оглядаючи стіни і стелю, але не виявила там жодних ознак води.

— На перший погляд книги не піддавалися впливу вологи. Як може підземеллі бути таким сухим? Вода повинна була просочитися через тріщини в камені і всюди повинна б з'явитися цвіль. Я ледве можу повірити, що книги, здається, знаходяться у відмінному стані.