Террі Гудкайнд - Дев'яте Правило Чарівника, або Вогняний Ланцюг

Ті кілька сотень років, що вона його знала, Натан бував то потайним, то брехливим, часом — небезпечним; але ніколи — злим; хоча це й не завжди було очевидно. Велику частину часу, що він прожив у Палаці Пророків, він випробовував терпіння Сестер так, що вони готові були кричати і рвати на собі волосся, але все ж він ніколи не був зарозумілим і навмисно не завдавав зла хорошим людям. Він ненавидів тиранію і по-дитячому щиро радів життю. Часом ця людина була абсолютно нестерпна, часом дратівлива. Але серце у Натана було добре.

З самого початку, незважаючи на обставини, він був довіреною особою Енн, її союзником проти Володаря, її опорою в житті, соратником у боротьбі проти зла і людей, які привласнили собі право бути вище інших. Він наполегливо працював, щоб зупинити Джегана. Зрештою, саме він першим показав їй пророцтво про Річарда… років за п'ятсот до його народження.

Енн нестерпно захотілося, щоб не було так темно, щоб вони були не на кладовищі. А ще, щоб у Дженнсен були не такі довгі ноги.

Раптово вона зрозуміла, навіщо Натану потрібен стоячий на варті Том. «Щоб переконатися, що ніхто не підійшов непоміченим», як сказала Дженнсен. Точно так як і Дженнсен, жителі Бандакара від народження були необдарованими. Вони були позбавлені навіть тієї нескінченно малої іскри дару Творця, яку несли всі інші люди у світі, володіючи магічним зв'язком як з природою, так і з магією. Для живучих тут людей магії ніби не існувало.

Відсутність вродженої іскри дару не тільки давала такому необдарованому імунітет проти магії, але оскільки вони не могли взаємодіяти з тим, чого для них не існує, це робило їх також недосяжними для магічних сил.

Якщо навіть один з батьків необдарований, ця властивість обов'язково передасться його нащадкам. В давнину такі люди були вислані, щоб зберегти магічний дар в середовищі людей. Це було жахливе рішення, але в результаті людський рід зберіг в собі магію. Якби не це рішення, вона вже давно перестала б існувати.

Оскільки пророцтва були магією, для пророцтв необдаровані також були невидимі. Жодна книга пророцтв жодного разу не згадувала про цих людей. І що станеться тепер, коли Річард знайшов цих людей і припинив їх вигнання, яке майбутнє чекає магію і людство — цього не могла сказати жодна з древніх пророчих книг.

Енн припускала, що Річард дотримується іншої думки. Його ставлення до пророцтв було далеко від захопленого. Незважаючи на те, що в пророцтвах говорилося про нього самого, він не надавав їм ніякого значення. Він вірив у вільну волю. Він не схвалював думки, що є речі, обумовлені а тому незмінні.

Всьому в світі, а особливо магії необхідний баланс. У певному сенсі, такі дії Річарда врівноважували пророцтва. Він був центром, навколо якого оберталися самі різні сили. У його випадку пророцтва намагалися передбачити непередбачуване. З перемінним успіхом.

Найбільше непокоїло те, що вільна воля Річарда робила його темною конячкою, навіть у тих пророцтвах, в яких говорилося безпосередньо про нього. Він був немов хаос серед порядку, безлад серед точно вивіреної структури, примхливий, немов блискавка. І в той же час він діяв відповідно до істинних причин, а не підкоряючись примхам чи нагодам, і при цьому не допускав випадковостей. Як міг він одночасно вносити хаос у пророцтва і бути при цьому абсолютно раціональним — це було загадкою.

Енн дуже хвилювалася за Річарда, тому що чарівники обдаровані такими суперечливими здібностями іноді закінчували божевіллям. Божевільний вождь — це останнє, що їм було потрібно.

Ну, все це теорії. Головна проблема полягала в тому, що поки ще є час, вони повинні знайти спосіб переконатися, що він зрозумів своє значення, записане в пророцтвах, переконатися, що його призначення буде виконано. Якщо вони зазнають невдачі — якщо він зазнає невдачі — все буде втрачено.

Повідомлення Верні, як тінь смерті, маячіло у свідомості Енн.

Побачивши світло їх ліхтаря, з темряви з'явився Том, вийшовши назустріч їм по високій траві. — Ось і ви, — звернувся він до Енн. — Натан буде радий, що ви нарешті прийшли. Ходімо, я покажу дорогу.

У слабкому жовтуватому світлі ліхтаря було помітно, що Том стурбований.

Величезний д'харіанець повів їх углиб цвинтаря, між рядами могил, на деяких з них ще можна було помітити кам'яні плити. Мабуть, вони були більш свіжими, тому що більшість могил густо поросла високою травою, що приховувала не тільки могильні камені, але і самі могили, які камені відзначали. В одному кутку лежало кілька невеликих гранітних плит, що сильно постраждали від негоди. Судячи з їх стану, вони були дуже стародавніми. На деяких могилах замість каменів стояли прості дошки з вирізаними на них іменами. Більшість дощок давно згнили і впали, через що частина кладовища була схожа на зарослу високою травою галявину.