Террі Гудкайнд - Дев'яте Правило Чарівника, або Вогняний Ланцюг

— Думаєте, ви могли б зупинити їх за допомогою якої-небудь магії? — Запитав хтось ще.

Ніккі нетерпляче підскочила до Річарда і заговорила:

— Лорд Рал вже підняв людей Старого Світу проти влади Джегана. Ми билися на його власній батьківщині, щоб позбавити армію Ордена підтримки звідти. Якщо ви будете наполягати на тому, щоб лорд Рал залишився тут, з вами, ви даремно витратите його виняткові здібності і в результаті все може загинути. Я прошу вас, як його соратник, як той, хто б'ється на вашому боці, дозвольте йому бути Магістром Ралом, дозвольте йому робити те, що він повинен робити, поки ви робите те, що повинні ви.

— Я сам не міг би сказати краще, — звернувся до них Річард. — Ось це і є той вибір, що стоїть перед вами.

Несподівано солдати почали опускатися на коліна. В повітря піднялася хмари пилу, коли люди рухалися, щоб звільнити місце одне для одного.

Голоси злилися в єдиний потужний хор.

— Магістр Рал веде нас. Магістр Рал наставляє нас. Магістр Рал захищає нас. У сяйві слави твоєї — наша сила. У милосерді твоєму — наш порятунок. В мудрості твоїй — наше смирення. Все наше життя — служіння тобі. Все наше життя належить тобі.

Річард напружено спостерігав поверх моря людей перед ним, як з-за обрію піднімається сонце. Слова Присвяти прозвучали вдруге, втретє. Так було прийнято в армії. Як тільки закінчилася третя Посвята, солдати почали підніматися на ноги.

— Думаю, ви отримали нашу відповідь, лорд Рал, — сказав генерал Мейфферт. — Ідіть і дістаньте цих гадів.

Вітальні крики підтвердили укладену угоду.

Річард зістрибнув на землю і простягнув Ніккі руку, щоб допомогти їй спуститися. Вона не звернула уваги на простягнуту руку і спустилася сама. Річард повернувся до Кари.

— Що ж, нам пора рухатися. Ми поспішаємо. Послухай, Кара, я хочу, щоб ти знала: я зрозумію, якщо ти захочеш залишитися з… військами.

Кара відповіла йому темним похмурим поглядом і склала руки.

— Ви що, з глузду з'їхали, справді? — Через плече вона подивилася на генерала. — Я ж тобі казала, що ця людина божевільна.

Ти тільки подивися, що мені доводиться виносити!

Генерал Мейфферт кивнув з серйозним виглядом.

— Навіть не знаю, як ти це витримуєш, Кара.

— Доводиться звикати, — довірливо повідомила Кара і провела пальцями по його щоці. Такої посмішки, яка при цьому освітила її обличчя, Річард ще ніколи не бачив. — Бережи себе, генерал.

— Так, мадам. — Він посміхнувся Ніккі, потім вклонився їй. — Все як ви наказали, пані Ніккі.

Подумки Річард вже був далеко.

— Пішли. Давно пора рухатися.

Невеликий загін крокував по облицьованих панелями залах. Попереду йшла Рікка, Кара і Ніккі замикали процесію. На перетині Річард повернув у кам'яний коридор з високою склепінчастою стелею, яка знаходилася на висоті майже в двісті футів. З боків проходу через рівні проміжки піднімалися освітлені лампами колони. Між величезними вікнами височіли масивні зовнішні опори, що підтримували високі стіни. Промені світла падали через високі вікна і маленькі круглі віконця в стелі. Стук їх каблуків, немов удари молотів котився по порожньому залу, повторюваний відлуням.

Плащ Річарда, немов витканий з чистого золота, майорів у нього за спиною, ніби від поривів штормового вітру. Золоті символи на чорній туніці палали вогнем в напівтемряві залів. Коли він перетинав промені світла, срібні пряжки на чоботях і поясі, срібні символи на шкіряних браслетах відбивали промені світла, лезами розсікаючи навколишній морок, немов сповіщаючи про прибуття бойового чародія.

Лють будь-якої Морд-Сіт завжди змушувала кров більшості людей зупинятися в жилах, але холодний гнів на красивому обличчі Кари здавалося, здатний заморозити її назавжди. Пані Смерть, що йшла поряд з Морд-Сіт, виглядала не менш переконливо. Ще в їх першу зустріч Річард відчував оточуючу її магічну ауру, але сьогодні повітря навколо неї просто тріщало від магічної енергії.

Річард минув ніші зі столами й зручними стільцями навколо них. М'які килими, що вистилали їх, манили відпочити в тихому зручному куточку. Річард обходив килими — стукіт підборів по полірованому граніті здавався йому більш правильним в цей момент. Ніхто з його супроводжуючих теж не наступав на м'яку поверхню. Посилені луною звуки кроків створювали враження, що по залах Замку Чарівників рухається армія солдатів.

На ходу Рікка обернулася і вказала праворуч. — Вони тут, лорд Рал.