Террі Гудкайнд - Дев'яте Правило Чарівника, або Вогняний Ланцюг

— Як побажаєте, лорд Рал.

Ніккі помітила погляд генерала, адресований Карі, коли вона підійшла і стала поруч з Річардом.

Він пригладив своє світле волосся. — Пані Кара…

— Генерал…

Річарда охопив спалах гніву.

— Життя занадто коротке, щоб ви двоє продовжували прикидатися, що зовсім не хвилювалися один за одного, — сказав він. — Вам потрібно, нарешті, зрозуміти, що кожна хвилина, проведена вами разом дорогоцінна, і немає нічого неправильного в прояві високих почуттів. Це — теж частина свободи, за яку ми боремося. Згодні?

— Звичайно, лорд Рал, — відповів спантеличений генерал Мейфферт.

— Ми тут з-за вашого донесення з приводу жінки, яку поранили мечем. Вона ще жива?

Молодий генерал кивнув. — Я не цікавився цим останню годину або близько того, але коли мені доповідали в останній раз, вона була ще жива. Мої хірурги займаються нею, але ви ж знаєте, що є рани, які поза їх умінням. А рани цієї жінки з таких. Їй завдали удару в живіт. Це означає довгу і болісну смерть. Вона і так прожила довше, ніж я очікував.

— Ви знаєте її ім'я? — Запитала Ніккі.

— Поки вона була у свідомості, вона відмовлялася назватися, але коли у неї почалася лихоманка, ми знову запитали. Вона сказала, що її звуть Тові.

Перш ніж задати наступне питання, Річард глянув на Ніккі. — Як вона виглядає?

— Велика, повна стара.

— Схоже, це вона, — сказав Річард і потер рукою обличчя. — Нам потрібно її бачити. Терміново.

Генерал кивнув. — Ходімо. Я проведу вас.

— Стривайте, — сказала Ніккі.

Річард обернувся до неї. — Що ще?

— Якщо ти підеш туди і вона побачить тебе, вона нічого не скаже. Ми з Тові не бачилися цілу вічність. Коли вона втекла, я була рабинею Джегана, а тому можу поговорити з нею так, щоб витягнути з неї правду.

Ніккі бачила, з яким нетерпінням Річард хоче добратися до тієї, яка на його думку була винна у зникненні його коханої.

Ніккі все ще сумнівалася, вірити в його історію чи ні. Вона намагалася зрозуміти, а чи не викликана це недовіра її власними почуттями до Річарда.

— Річард, — сказала вона ступнувши ближче, щоб поговорити з ним без сторонніх. — Дозволь мені зробити це. Якщо ти з'явишся там, то можеш все зіпсувати. Я впевнена, що зможу примусити її розговоритися, але якщо вона побачить тебе, вся наша гра буде закінчена.

— І як ти збираєшся змусити її говорити?

— Послухай, ти хочеш дізнатися, що сталося з Келен, чи будеш стояти тут і з'ясовувати, яким шляхом я отримаю інформацію?

Він стиснув губи, які на мить напружилися.

— Мені все одно, навіть якщо ти станеш по дюйму витягати з неї кишки. Просто примусь її говорити.

Ніккі коротко торкнулася рукою його плеча і послідувала за генералом. Як тільки вони відійшли подалі, вона наздогнала його і пішла поруч з ним через темний табір. Вона була згодна з Карою, яка вважала його привабливим. Його вродливе обличчя було з категорії осіб, що належать людям, не здатним на брехню.

— До речі, — оглянувши її сказав він, — я — генерал Мейфферт.

Ніккі кивнула. — Бенджамін.

Він зупинився на темній доріжці.

— Звідки ви знаєте?

Ніккі посміхнулася.

— Кара розповідала мені про вас. — Він далі дивився на неї, і Ніккі довелося взяти його за руку і примусити продовжувати шлях. — І хочу зауважити, що для Морд-Сіт зовсім не властиво відгукуватися про чоловіка надто прихильно.

— Кара добре про мене відгукувалася?

— Звичайно. Ви подобаєтеся їй. Але ви й самі це знаєте.

На ходу він склав руки за спиною. — Думаю, в цьому випадку, ви повинні знати, що я теж багато думаю про неї.

— Звичайно.

— А хто ви така, якщо дозволите запитати? На жаль лорд Рал не представив нас.

Ніккі скоса глянула на нього. — Можливо, ви чули про мене, як про Пані Смерть.

Генерал Мейфферт різко зупинився, ніби наткнувся на стіну, задихаючись і ковтаючи слину. Від кашлю його обличчя стало червоним.

— Пані Смерть? — Він нарешті впорався з собою. — Люди бояться вас більше, ніж самого Джегана.

— І не без підстав.

— Ви — та, що захопила лорда Рала і відвела в Старий Світ.

— Правильно, — сказала вона і рушила далі.

Він крокував поруч, обмірковуючи почуте. — Гаразд. Гадаю, ви змінили свої переконання, інакше лорд Рал не потерпів би вас поряд з собою.

Вона мовчки посміхнулася йому легкою хитрою посмішкою. Це його занепокоїло. Він вказав направо.

— Сюди. Ось намет, куди ми її помістили.

Ніккі схопивши за лікоть втримала його на місці. Вона не хотіла, щоб Тові почула їх.