Террі Гудкайнд - Дев'яте Правило Чарівника, або Вогняний Ланцюг

Річард зціпив щелепи і випустив глибокий вдих.

— Ні, не цього. Давайте спробуємо уникнути подібного результату. Але якщо до цього дійде, то думаю, ти права. Не можна дозволити їм зробити те, що вони затіяли. Але раз вже ми повинні їх зупинити, давайте не будемо використовувати більше сили, ніж необхідно.

— Нерішучість — це помилка, яка призводить до поразки, — сказала Кара. — Я не була б Морд-Сіт, якби не вагалася тоді, в дитинстві.

Річард знав, що вона права. Зрештою, Меч Істини теж багато чому його навчив. Танець зі смертю не допускав компромісів між життям і смертю.

Він поклав руку Карі на плече. — Я розумію.

Ніккі пильно дивилася в бік, її блакитні очі оглядали все навколо. — Як ти думаєш, де вони будуть нас чекати?

— Не знаю, — сказав Річард, зачепивши великими пальцями за плечові ремені свого мішка. — Замок Чарівників величезний, але вийти звідси можна тільки через єдині ворота. Але туди веде безліч шляхів, так що, думаю, це станеться, коли ми будемо ближче до внутрішнього дворику, там, де підйомна решітка.

— Лорд Рал, — заговорила Рікка. Йому виявилося нелегко дивитися їй в очі, — Є ще один вихід.

Річард похмуро глянув на неї. — Про що ти говориш?

— З Замку є ще один вихід, крім головного. Туди можна потрапити через проходи в підвалах Замку.

— Звідки ти знаєш?

— Ваш дідусь показав мені його.

У Річарда не було часу дивуватися таким речам. — Думаєш ти змогла б знайти його знову?

Рікка мить подумала. — Думаю так, — нарешті сказала вона. — Само собою, я не хочу, щоб ми заблукали в підземеллях, але впевнена, що зможу знайти дорогу. Прийшовши сюди, ми вже виконали частину шляху, так що це буде не так вже й важко.

Річард поклав руку туди, де, як він пам'ятав, повинне було бути руків'я меча. Але меча там не було. Замість цього він потер руки.

— Напевно буде краще якщо ми спробуємо вибратися цим шляхом.

Рікка розвернулася і пішла попереду, її світла коса шльопала її по спині, коли та повертала голову. — Тоді йдіть за мною.

Річард пропустив Ніккі вперед, сам пішов слідом, залишивши Кару прикривати тил. Не зробивши й дюжини кроків він зупинився, розвернувся і подивився назад.

Кожен кинув короткий погляд в бік, куди подивився він, потім все витріщилися на нього, гадаючи про що він думає.

— Цим шляхом ми теж не можемо піти. — Він повернувся до Рікки. — Той шлях зі Сховища показав тобі Зедд. Він знає Морд-Сіт. Знає, що як би добре ви з ним не ладнали, якщо доведеться вибирати, то ваша відданість дістанеться мені.

— Зедд обожнює трюки. Він дозволить Енн і Натану охороняти головного вхід в Замок, а сам охоронятиме шлях, який показав тобі, Рікка.

— Ну, якщо є тільки два виходи, — сказала Ніккі, — це означає, що їм доведеться розділитися, щоб переконатися, що обидва шляхи заблоковані. Це у тому випадку, якщо Зедд буде мислити так, як ти це уявив. Він міг забути, що розповів Ріккі про інший вихід, або міг подумати, що вона тобі не розкаже. Шлях все ще може бути вільний.

Річард повільно похитав головою, коли втупився на щось ще — широкий майданчик трохи нижче місця, де вони стояли, біля круга стоячої води на дні вежі.

— Нерозумно розраховувати, що Зедд зробить таку стратегічну помилку.

Ніккі виглядала злегка схвильованою.

— Ну, ти, звичайно, не можеш використовувати свою силу, щоб не привернути увагу гончої Крові, зате я можу використовувати свою. І в моєму розпорядженні більше сили, ніж у Зедда. Якщо вони розділяться, як ти гадаєш, нам не доведеться битися зі всіма трьома відразу.

— Ні, але я б не хотів це перевіряти, особливо в Замку. Можливо тут є щити, які створені для захисту Першого Чарівника в разі атаки. Ти можеш просто спробувати зв'язати його клубком заклинань, щоб перешкодити діяти, поки ми втечемо. І цього цілком повинно вистачити для початку, перш ніж застосовувати щось смертельно небезпечне. Крім того, навіть якщо у тебе і вийде, він все одно зможе піти за нами.

Ніккі обхопила себе руками. — Тоді що конкретно ти нам пропонуєш?

Він розвернувся і знову зустрів погляд її блакитних очей. — Я пропоную вибрати шлях, по якому вони не зможуть піти за нами.

Вона злегка покривила носом. — Який?

— Сильфіду.

Всі озирнулися, ніби Сильфіда стояла позаду них, чекаючи, коли вони відправляться з нею подорожувати.

— Ну звичайно, — сказала Кара. — Ми можемо вислизнути так, що вони навіть не дізнаються, куди ми поділися. Слідів не залишиться. Більш того, вона може віднести нас на величезну відстань, подалі від небезпеки. Вони навіть не посміють сподіватися, що зможуть нас переслідувати.