Террі Гудкайнд - Дев'яте Правило Чарівника, або Вогняний Ланцюг

Келен сподівалася, що коли з цим буде покінчено, вони розіб'ють табір і зможуть трохи поспати. Їй ніколи не давали достатньо часу для сну. Облаштування табору вимагало від неї безліч зусиль, але, принаймні, потім її очікував сон. Якщо тільки Сестри будуть нею задоволені і знову не покарають.

— Гаразд, в кінцевому рахунку це не має значення. Нам всього лише доведеться залишитися трохи довше, ніж ми планували, ось і все. — Сестра Юлія потерла щоку, як привід для того, щоб уважно озирнутися і перевірити, чи не стежать за ними стражники, перш ніж знову схилитися до Сестер. — Цецилія, ти залишишся тут і будеш стерегти цей кінець залу на випадок якихось проблем. Ерміна, ти вартуєш інший бік. Починайте прямо зараз, щоб не виглядало, ніби ми четверо щось замишляємо, якщо за нами таки стежать.

Сестра Ерміна хитро посміхнулася. — Я буду прогулюватися по залах, як якась захоплена відвідувачка, поки вона не закінчить.

Не сказавши більше ні слова, вона пішла.

— Тові, — сказала Сестра Юлія, — ти підеш зі мною. Ми будемо гуляти і базікати ні про що, як дві подружки, які прийшли відвідати великий палац лорда Рала. Поки Келен не виконає свого завдання.

Сестра вулиці схопила Келен за плече і з силою розвернула.

— Пішла.

Поштовх підкинув Келен вперед. Вона квапливо підхопила свій мішок. Дві Сестри вели її уздовж залу. Після того, як вони досягли перетину коридорів, їм довелося повернути праворуч, так як назустріч їм рухалися два високих солдати. Чоловіки ковзнули по Сестрі Тові байдужими поглядами, але посміхнулися Сестрі Юлії. Коли хотіла, Сестра Юлія могла здаватися невинно прекрасною, і вона була досить привабливою, щоб на неї звернули увагу.

Але ніхто не помічав Келен.

— Тут, — сказала Сестра Юлія. — Стій тут.

Келен зупинилася, дивлячись на товсті двері червоного дерева в іншому кінці коридору. Змії, вирізані на дверях, немов дивилися прямо на неї. Їх хвости, звиваючись, губилися в листі, вирізьбленому на верхній частині стулок. Тіла змій звисали вниз так, що їхні голови виявлялися на рівні очей. Отруйні ікла стирчали з розкритих пащ, немов вони в будь-який момент були готові накинутися. Келен не могла навіть уявити, навіщо комусь знадобилося зображувати таких огидних тварюк. Все інше в палаці було прекрасним, крім цих дверей.

Сестра вулиці наблизилася. — Ти пам'ятаєш усе, що повинна зробити?

Келен кивнула. — Так, Сестра.

— Якщо в тебе є запитання, питай зараз.

— Ні, Сестра. Я пам'ятаю все, що ви говорили мені.

Келен дивувалася тому, як вона може пам'ятати деякі речі так виразно, між тим як інші ніби губляться в тумані.

— І не витрачай час даремно, — сказала Тові.

— Не буду, Сестра.

— Ми посилаємо тебе за тим, що нам потрібно одержати назад. І нам потрібно це без всяких дурниць.

В очах Тові спалахнула злість.

— Ти зрозуміла, дівчинка?

Келен сковтнула. — Так, Сестра Тові.

— Це в твоїх же інтересах, — сказала Тові. — Або ти заплатиш і тобі це зовсім не сподобається, повір мені.

— Я зрозуміла, Сестра Тові.

Келен знала, що Тові не жартувала. Зазвичай вона була стримана, але якщо її розізлити, вона не залишить від тебе і мокрого місця. Гірше того, якщо вона починала, то насолоджувалася безпорадність і агонією своїх жертв і насилу зупинялася.

— Тоді йди, — сказала Сестра Юлія. — І пам'ятай, тобі не можна говорити з ким би то не було. Якщо хто-небудь щось скаже, просто не звертай на них уваги. І тебе залишать у спокої.

Келен деякий час дивилася в очі Сестрі Юлії. Потім кивнула і заспішила до дверей. Вона забула про свою втому, вона знала, що потрібно зробити. І вона знала, що якщо не послухається, з нею трапиться велика біда.

Підійшовши до дверей, вона схопила одну з бронзових ручок, зроблених у формі усміхненого черепа. Вона спеціально не дивилася на змій, насилу відкриваючи важку стулку.

Усередині вона зупинилася, щоб очі звикли до неяскравого світла ламп. Товсті жовто-сині килими переховували кімнату, запобігаючи виникненню відлуння. Ця затишна кімната, оброблена такими ж панелями червоного дерева, що і двері, здавалася острівцем спокою після незліченних галасливих залів палацу.

Коли двері зачинилися, вона раптом усвідомила, що тепер залишилася далеко від чотирьох Сестер. Вона не могла пригадати, щоб колись залишалася одна. Принаймні, одна з Сестер завжди стежила за нею, стежила за їх рабинею. Вона не знала, чому Сестри так пильно за нею спостерігають, адже Келен ніколи навіть і не намагалася втекти. Вона часто думала про це, але ніколи не наважувалася спробувати.