Террі Гудкайнд - Дев'яте Правило Чарівника, або Вогняний Ланцюг

Він знав, що останні слова мають більше, ніж одне значення.

— Залишайся, Річард… Прошу тебе, залишся зі мною.

— Назавжди…

Її очі наповнилися сльозами.

— Так, назавжди. Будь ласка. Залишишся? Я завжди буду піклуватися про тебе. Я впевнена, ти ніколи не пошкодуєш про це, ніколи не будеш нудьгувати про решту світу. Прошу тебе.

Це була не відьма Шота. Це була просто жінка по імені Шота, яка відчайдушно пропонувала йому себе, своє беззахисне серце, готова ризикнути всім. Нескінченна самотність, яку він бачив в її очах, жахала. Він знав цю муку тому, що сам відчував те ж. Така самотність здатна заподіяти майже фізичний біль.

Річард сковтнув і ступив на тонкий лід.

— Шота, можливо, це самі добрі слова, які ти коли-небудь говорила мені. Знати, що ти досить цінуєш мене, щоб запропонувати таке, значить для мене більше, ніж я коли-небудь зможу уявити. Саме тому, що я теж глибоко шаную тебе, я згадав про тебе першою, коли мені знадобилася допомога. Я подумав про тебе перш за всіх інших, ні про кого більше. Я високо ціную твою пропозицію… але боюсь, що не можу прийняти її. Я повинен йти.

При погляді на її обличчя Річарду здалося, що його облили крижаною водою.

Не кажучи ні слова, Шота повернулася й пішла геть.

Річард спіймав Шоту за руку і зупинив, перш ніж вона встигла піти. Він не міг дозволити їй піти таким чином. І тому була не одна причина.

— Шота, мені дуже шкода… Але ти сама сказала, що це моє життя, я повинен прожити його сам. Якщо ти вважаєш, хоч трохи… Якщо ти дійсно думаєш про мене, ти напевно хотіла б, щоб я жив своїм життям. Таким, яким хочу я, а не таким, коли за мене вирішують інші.

Її груди важко піднімалася.

— Чудово. Ти зробив свій вибір, Річард. Йди. Іди і проживи те, що залишилося від твого життя.

— Я прийшов тому, що мені потрібна твоя допомога.

Вона повністю повернулася до нього і кинула такий грізний погляд, якого він, мабуть, не бачив за все своє життя. Це був погляд відьми. Йому здалося, що навіть повітря навколо неї зашипів.

— Я вже допомогла тобі. Я зробила все, що було в моїх силах, хоча і сумніваюся, що ти це зрозумів. Використовуй ці знання, як порахуєш потрібним. А тепер покинь мій будинок.

Не так багато, як він хотів. Він намагався не тиснути на неї, але він ще не отримав того, за чим прийшов. Про це вона ще не сказала нічого. І він не піде, поки вона не скаже.

— Мені потрібна твоя допомога, щоб знайти Келен.

Її погляд став ще холодніше.

— Якщо у тебе вистачить розуму, ти зможеш використовувати знання, яке я дала тобі, щоб залишитися в живих. Ти можеш покінчити з Джеганем, можеш ганятися за примарами, можеш… мене це вже не цікавить. А тепер іди, поки не дізнався, чому чарівники бояться приходити в мої володіння.

— Ти казала, що здатна бачити події в потоці часу. Що ти бачиш про моє майбутнє?

Шота на момент завмерла але, нарешті, відвела від нього твердий пильний погляд.

— З якоїсь причини річка часу потемніла. Так буває інколи. — Її пильний погляд повернувся до Річарда, і в ньому стало більше рішучості, ніж раніше. — Це все. Я більше нічим не можу допомогти. Йди.

Він твердо вирішив не дозволяти їй уникнути його питань.

— Ти ж знаєш, що я прийшов сюди за інформацією. Мені потрібно що-небудь, що допоможе дізнатися правду про події. Це вкрай важливо. Важливо не тільки для нас з тобою, але і для багатьох людей. Не відпихай мене, Шота, прошу тебе. Твоя допомога дуже потрібна мені.

Вона вигнула брову.

— Хіба ти коли-небудь слідував моїм порадам?

— Послухай, я визнаю, що в минулому не завжди погоджувався з тим, що ти говорила. Але якби я не вважав тебе мудрою жінкою, мене б тут не було. Якби в минулому я точно слідував твоїми словами, не враховуючи власної думки, я зазнав би невдачі. Ми опинилися б в рабстві у Даркена Рала або в нещадних обіймах Володаря Підземного світу.

— Це ти так говориш.

Річард схилився до неї; його тон перестав бути терплячим.

— Ти ж пам'ятаєш той день, коли прийшла до мене в село Племені Тіни, чи не так? Пам'ятаєш, як ти благала мене замкнути завісу, щоб Володар не забрав нас усіх? Ти напевно пам'ятаєш, як казала мені, що Володареві потрібні ті, хто володіє даром? Казала, що такі відьми, як ти приречені на вічні неймовірні страждання, якщо опиняться в його владі?

Рухом пальця Річард підкреслював кожне своє слово.

— Не ти винесла все, що тоді сталося. Це зробив я. Не ти боролася з поплічниками Володаря і закрила завісу. Це зробив я. Не ти врятувала від Володаря свій будинок. Це зробив я.