Террі Гудкайнд - Дев'яте Правило Чарівника, або Вогняний Ланцюг

Річард почув достатньо. Гонча Крові не мала єства, але в певному сенсі це і було її єством. Значить, дещо з того, що його цікавило, він усе ж дізнався. Це могло виявитися правдою, оскільки Шота попереджала, що немає ніякої можливості передбачити її дії. Але брак розуміння або знання ще не означав перевагу єства. Однак по цьому пункту сперечатися не варто. Він розумів, що рано чи пізно це може стати важливим, але не прямо зараз. Слова Шоти в достатній мірі підтверджували те, що вже повідомляла Ніккі. Однак вона додала деталі, про які Ніккі не знала. Правда, Шота не підказала жодного рішення.

Фактично, здавалося йому, вона зробила все, щоб намалювати картину, як можна більш безнадійну.

Річард майже поклав руку на руків'я меча. Але замість цього зупинився і скуйовдив пальцями волосся. Його розум відмовлявся сприймати інформацію. Він відвернувся і спрямував погляд на дерева в долині, дивлячись, як їх листя мерехтять в останніх сонячних променях.

— Значить, я нічого не можу зробити, щоб захиститися від гончої Крові.

— Я цього не говорила.

Річард різко обернувся.

— Що? Ти хочеш сказати, що спосіб є?

Шота незворушно дивилася йому в очі.

— Вважаю, один спосіб у тебе є… захиститися.

— Який?

Вона переплела пальці, з хвилину розглядала щось на землі, і потім рішуче зустріла його пильний погляд.

— Ти можеш залишитися тут.

Він зауважив біля своїх ніг Самуеля. Річард знову обернувся до Шоти, що стояла в очікуванні.

— Що значить залишитися тут?

Вона знизала плечима, немов у її словах не було нічого особливого.

— Залишайся тут і я зможу захистити тебе.

Кара випросталась і розвела руками. — Ти можеш це зробити?

— Думаю, зможу.

— Тоді підемо з нами, — запропонувала Кара. — Це вирішило б проблему.

Річарду ідея Кари не сподобалася.

— Ні, — відповіла Шота. — Я можу захистити його тільки тут, у цій долині. У себе вдома.

— Я не можу залишитися, — вимовив Річард, намагаючись, щоб його слова прозвучали не надто театрально.

Шота потягнулася і м'яко взяла його за руку, не даючи йому можливості легковажно відмахнутися від цієї проблеми.

— Можеш, Річард. Хіба тут настільки погано?

— Про такий спосіб я не подумав…

— Тоді залишайся зі мною.

— Надовго?

Її пальці трохи напружилися, наче вона боялася вимовити такі слова, боялася його реакції на них, але в той же час продовжувала наполягати.

— Назавжди.

Річард сковтнув. Він відчував, що з розгону вискочив на тонкий лід, не зрозумівши цього, і тепер виявив, що шлях до безпеки дуже-дуже довгий. Він не знав, що сказати, боявся сказати щось не те, боявся зробити помилку. Все його тіло поколювало, коли він почав розуміти, яким небезпечним раптово став вечір.

У цей момент він зовсім не був упевнений, волів би він опинитися віч-на-віч зі Звіром або перед очікуючим поглядом Шоти.

Річард розвів руками, немов просячи розуміння. — Шота, як можу я залишитися тут? Ти ж знаєш, що є люди, які на мене розраховують, яким я потрібен. Ти ж сама це казала.

— Ти не раб цим людям, прикутий до їх потреб. Це — твоє життя, Річард. Залишайся, і будеш жити.

Кара з підозрілим виглядом тицьнула пальцем себе в груди.

— А як же я?

Не дивлячись на Кару, не відводячи від Річарда пильного погляду, Шота відповіла.

— У цьому місці достатньо однієї жінки.

Кара переводила погляд з Річарда на Шоту, які витріщились одне на одного. І вона зробила те, що нещодавно їй радив Річард — обережно відвернулася, не сказавши ні слова.

— Залишайся, — пошепки повторила Шота.

В її очах Річарду відкрилася така жахлива уразливість, така відкритість, такий голод, якого він ніколи не бачив у неї раніше. Краєм ока він помітив Самуеля, який теж не зводив з нього очей.

Річард повернув голову, вказавши пальцем на її компаньйона. — А що щодо нього?

Це питання її не збентежило. Схоже, вона його чекала.

— Одного Шукача в цьому місці досить.

— Шота…

— Залишаєшся, Річард? — Вона опустила очі, не чекаючи, поки це зробить він, перш ніж він перетнув межу, на якій знаходився.

Це було одночасно і пропозицію і ультиматум.

— А як же Гонча Крові? Ти сказала, що не знаєш її природи. Як ти можеш стверджувати, що я буду тут у безпеці, якщо залишуся? Коли Звір напав в перший раз, він убив безліч людей.

Шота задерла підборіддя.

— Я знаю себе, знаю свої здібності, межу своїх можливостей. Я вважаю, що можу повністю забезпечити твою безпеку тут, у долині.

Не можу бути в цьому повністю впевнена, але щиро вважаю, що це так. Я, справді, знаю, що якщо ти покинеш це місце, ти будеш беззахисний. Це — твій єдиний шанс.