Террі Гудкайнд - Дев'яте Правило Чарівника, або Вогняний Ланцюг

Він відчував кожен дюйм, кожен вигин, кожну опуклість і впадинку її пружного тіла, що притиснулося до нього. Він знав, що намагається думати про щось інше, але крім цього поцілунку, цих обіймів, цього тіла не існувало нічого в світі. Фактично, він насилу змушував себе думати взагалі.

У всьому був винен поцілунок. Він змушував його забути, ким він був, навіщо прийшов сюди, навіть притому, що цей поцілунок не обіцяв ні любові, ні навіть пристрасті. Він вже не був упевнений, чи обіцяв він хоч щось. Він здавався собі… несправжнім.

У чому він точно був впевнений, то це в тому, що цей поцілунок дуже відрізнявся від того, яким вони з Ніккі обмінялися в Алтура-Ранзі. У стайні, перед від'їздом. У цьому ж поцілунку була неймовірна насолода і безтурботність магії, якщо не щось ще. То був поцілунок цієї Ніккі. І зараз перед ним, незважаючи на блискучу ілюзію, була не Ніккі. Чинити опір цьому поцілунку було неможливо, як неможливо опиратися завеликому тягареві, але він не викликав бажання. Але все одно, становище загрожувало заплутати його в необережних питаннях і нездійсненних обіцянках.

— Ніккі, Шота, чи як там тебе ще, — прогарчав Кара крізь зціплені зуби, стискаючи кулаки. — Що це ти робиш?

Вона потягнулася, злегка повернула голову, притискаючись щокою до щоки Річарда, і з цікавістю глянула на Кару. Тонкі пальці зарилися в його густе волосся на потилиці. Думки Річарда крутилися вихором.

Кара відсахнулася, коли рука Шоти — або Ніккі — м'яко взяла Морд-Сіт за підборіддя.

— Саме те, чого б ти хотіла.

Кара зробила крок назад, щоб її обличчя виявилося поза досяжності руки відьми.

— Що?

— Ти ж хотіла б цього, правда? Я думала, ти будеш мені вдячна за те, що я допомагаю тобі з твоїм великим планом.

Кара вперлася кулаки в стегна.

— Поняття не маю, про що ти.

— Навіщо ж сердитися? — Посмішка відьми стала хитрою. — Не я це придумала. Ти. Це твоя мрія. Я всього лише втілила її в життя.

— З чого ти взяла… — Кара не знаходила слів.

Пильний погляд блакитних очей, так схожих на очі Ніккі, ковзнув по Річарду. Вона знову почала з посмішкою вивчати його.

— Ця жінка — твій вірний друг і відданий захисник. А твій друг і захисник повідомила, що розпланувала за тебе все, Річард? — Вона доторкнулася до його носа. — Оце так плани! Вона продумала як влаштувати всю решту твого життя. Мабуть, тобі варто поцікавитися, яку долю вона тобі приготувала.

Несподівано в очах Кари промайнуло розуміння, і вона густо почервоніла.

Річард схопив Шоту за плечі й відсторонив, звільняючись з обіймів, одночасно роблячи зусилля, щоб відновити контроль над власними думками.

— Як ти вірно сказала, Кара — мій друг. Те, що вона бажає для мене, зовсім не може налякати. Але, бач, чого б не бажали для мене мої друзі і рідні, я сам вирішую, чого хотіти від життя, бо вона належить тільки мені. Оточуючі можуть пропонувати своїм друзям те, що, на їхню думку, принесе їм благо; вони мають право сподіватися, що близька людина послідує їх пораді. Однак, в кінцевому рахунку, кожен сам відповідає за своє життя, сам робить вибір і сам приймає відповідальність за результати цього вибору.

Її зуби блиснули в широкій посмішці.

— Чарівно наївне міркування. — Вона запустила пальці в його волосся, відкидаючи їх назад. — Я настійно раджу тобі розпитати її про те, що вона планує зробити з твоїм серцем.

Річард подивився на Кару. Вона виглядала вкрай розгніваною і одночасно готовою в паніці втекти геть, але стояла твердо, щосили намагаючись зберігати спокій. Річард не зрозумів, що хотіла сказати Шота, але визнав, що зараз не час і не місце з'ясовувати це. Він не бажав дозволяти Шоті відвести його в бік від наміченої мети.

Він також бачив, що Кара стискає ейдж з такою силою, що кісточки стиснутих пальців побіліли.

— Шота, з мене досить загадок. Бажання і наміри Кари — це моя турбота. Тебе вони не стосуються.

Образ Ніккі сумно посміхнувся. — Це ти так вважаєш, Річард. Тільки ти.

Туманна імла навколо відьми замерехтіла, і Ніккі зникла. Замість неї перед ними була Шота. Вона більше не була чужою копією, вона стала сама собою. Її густе хвилясте волосся перестало бути світлим і прийняли темно-рудий відтінок. Чорне плаття перетворилося у щось тонке і переливчасто-сіре. Виріз ліфа залишився таким же глибоким, легка тканина оборок розвівалася на вітрі. Господиня була настільки ж прекрасна, як її володіння.

Коли Шота обернулася до Кари, вигляд у неї був загрозливий. — Ти поранила Самуеля.