Террі Гудкайнд - Дев'яте Правило Чарівника, або Вогняний Ланцюг

Єдиною Морд-Сіт, що охороняла їх на весіллі, була саме Кара. Річард вважав, що тому може знайтися не один доказ; та все ж Кара пам'ятала лише те, що відправилася з ним у село Племені Тіни. Але навіщо було їм відправлятися туди, якщо не на весілля? Кара говорила, що не знає точно, навіщо він вирушив туди, але вважала, що у нього були причини вчинити саме так. А її обов'язок в тому й полягає, щоб йти туди ж, куди і він, захищати його і прикривати йому спину. Річард був готовий рвати на собі волосся.

Кара не пам'ятала їх подорожі в Сильфіді, не пам'ятала, як боялася спуститися і вдихнути її живу ртуть. Вона не пам'ятала, як Келен допомогла їй подолати страх від контакту з таким створінням. Кара пам'ятала, як у селі Людей Тіни вони зустріли Зедда, пам'ятала вона і короткий візит Шоти. Однак замість справжньої причини — поздоровити їх з весіллям і подарувати Келен намисто на знак перемир'я — Кара пам'ятала, що Шота вітала його з поверненням з Храму Вітрів, де він зміг зупинити чуму.

Коли Річард запитав Кару про Марліна, чарівника-вбивцю, якого підіслав Джеган, вона погодилася, що він, справді, збирався вбити Річарда. Однак не пам'ятала нічого про дії, в які була втягнута Келен. Коли ж він запитав, яким чином без участі Келен йому вдалося потрапити в Храм Вітрів, а пізніше вилікуватися від чуми, Кара лише знизала плечима.

— Лорд Рал, ви ж чарівник. Ви знаєте про магію те, чого не можу знати я. Мені дуже шкода, але я не можу пояснити, як ви робите ті або інші магічні речі. У вас є чудовий дар, я ж поняття не маю, як слід поводитися з чарами. Я знаю лише, що ви це зробили. Не знаю, яким способом ви вилікували мене; знаю лише, що за допомогою свого дару. Ви були магією проти магії — це ваша частина зобов'язань. Я зовсім не пам'ятаю цю жінку, була вона частиною всього цього чи ні. Заради вас мені дуже шкода, що я її не пам'ятаю.

Кожен окремий випадок за участю Келен Кара пам'ятала або зовсім по-іншому, або не пам'ятала зовсім. Для кожного з подій у неї було пояснення, додаткова версія. А вже якщо такого пояснення дати було неможливо, вона просто говорила, що не пам'ятає про що йде мова. В її версіях подій Річард знаходив тисячі неузгодженостей, але, на думку Кари, все було не просто логічно і зрозуміло, але й абсолютно відповідало істині.

Словом, всі його спроби переконати Кару в реальності Келен, тільки приводили їх обох в стан глибокого розладу.

Оскільки продовжувати подібні розмови було безглуздо, Річард втратив всякий інтерес до таких бесід. Він залишив спроби повернути Карі відчуття реальності. Вона просто не пам'ятала Келен. Прогалини в її пам'яті зажили, немов рани, відсутні шматки спогадів затягнулися безглуздими версіями того, що нібито сталося.

Річард починав приходити до розуміння, що цьому має бути логічне пояснення. Значить, існує якесь заклинання, що змінило її пам'ять — змінило загальну пам'ять. Намагаючись примиритися з фактом, що це був не одиничний випадок — повинен був бути — він прийшов до рішення ще раз все гарненько обдумати, щоб пошукати можливість повернути пам'ять хоча б Карі.

Найгірше у всьому цьому було те, що рішення нової проблеми відволіче від головної, відверне від пошуків Келен.

Річард озирнувся перевірити, чи не занадто Кара віддалилася від нього на крутому схилі. На зубчастих скелях, що оточували Землю Агада не можна було розслаблятися. Сніг, який щойно випав, міг приховувати кам'янисті осипи, на яких легко втратити опору під ногами і зісковзнути у прірву.

Він не хотів втратити Кару в густому тумані. Розчути голос в завиванні вітру було б дуже важко, сліди моментально замітало колючим снігом, тому Річард йшов вперед тільки коли бачив, що Кара знаходиться від нього не далі, ніж на відстані витягнутої руки.

Намагаючись знову і знову пригадати випадок, який допоміг би переконати Кару — та інших — в його правоті, Річард відчув, що потрапляє в пастку. Він думав про проблему, а не про вирішення. З самого дитинства Зедд застерігав його від цієї помилки. Старий чарівник завжди вчив його зосередитися на меті — думати про вирішення проблеми.

Річард присягнувся собі, що відтепер усі його думки будуть зосереджені тільки на головній меті, він не буде відволікатися на побічні ефекти від зникнення Келен. І Кара, і Ніккі і Віктор завжди знаходили пояснення неузгодженостей у своїх спогадах. Жоден з них не пам'ятав подій, які — Річард був твердо впевнений — справді мали місце. Турбуючись за Келен, дивуючись з того, що оточуючі його люди могли забути настільки важливі для всіх події, він дозволив собі все довше думати про проблему, все далі йдучи від пошуків рішення. Дозволяв Келен віддалятися від нього все далі.