Террі Гудкайнд - Дев'яте Правило Чарівника, або Вогняний Ланцюг

В ту ж мить він відчув обпалюючий жар біля гомілки. Він спробував швидко і безшумно забрати ногу.

За все життя Річарду не доводилося зустрічати нічого подібного до того, на що він наткнувся. Це не було схоже ні на одну істоту, які йому доводилося зустрічати. Спочатку він було вирішив, що це мотузка, натягнута кимось, хто ховається поблизу. Проте ніяка мотузка не могла б обпалити його так, як зробило це щось.

Чим би воно не виявилося, це липло до його чобота і тягнулося за ногою, яку Річард намагався прибрати. Коли ж він, все таки звільнившись, відступив, непомітний рух між дерев різко припинився, немов своїми діями Річард пошкодив йому ногу, або що там у нього було. Мертва тиша майже хворобливо дзвеніла в вухах.

Занадто густий туман не пропускав ніяких звуків — ні шелесту листя, ні шереху хвої під ногами, ні звуків падіння крапель з гілок. Крім того, звук, який привернув його увагу, зовсім не був звуком падаючих крапель. Річард зосередився на темних тінях, намагаючись розгледіти, що ж переміщувалося — а тепер зупинилося — між стовбурів.

Рух відновився, цього разу трохи швидше, немов щось знайшло нову мету. М'який шовковистий шелест в гілках дерев нагадував тепер звук, з яким лезо коника ковзає по гладкому льоду.

Річард спробував відсунутися, коли щось з хлюпающим звуком вхопило його другу ногу з тим же відчуттям чогось липкого, точно так само, як хвилину тому. І відчуття опіку було теж схожим.

Він повернувся, намагаючись розглянути, що утримує ногу, в цей час щось із легким пихтінням вп'ялося в руку вище ліктя. Він був без сорочки, і тіло відразу загорілося від липкого дотику. Відсмикнувши руку, він відступив і від того, що торкнулося його ноги. Не випускаючи з руки меч, він провів кулаком по передпліччю лівої руки в спробі трохи заспокоїти пекучий біль, і пальці забарвилися теплою кров'ю. Його власний гнів змішався з магічним гнівом меча, і заповнив свідомість немов повінь. Вибух люті був настільки великий, що погрожував ось-ось пересилити почуття обережності.

Він знову повернувся, пробуючи розглянути в темноті джерело небезпеки. Червоні смуги на світанкової небі відбивалися від леза меча, створюючи враження, що полірований метал покритий кров'ю, що відповідало реальній крові, яка заливала його ліву руку.

Навколишні тіні почали стискати кільце навколо нього. Неважливо, що це було, але воно наближалося, захоплюючи гілки, листя і чагарник. Насувалося рівно і невблаганно. Річарду подумалося, що м'який шиплячий звук міг бути звуком обпаленого листя, коли незрозуміле щось просувалася вперед і торкалося його. Запах обпаленого листя отримав підтвердження через пекучі ранки і на його тілі; однак пояснення, що могло викликати подібний запах, у нього поки не було. В інших умовах він, мабуть, міг би і засумніватися в своїх висновках, якби не гостра біль, якої завдав йому дотик цього невідомого створіння. Крім того, він знав, що це його кров заливала йому руку.

Інстинктивно Річард відчув, що його час закінчується.

Річард стрімко, безшумно підняв меч і приготувався до атаки. Він не знав, кого саме збирається атакувати, просто вирішив, що необхідно триматися насторожі. Він торкнувся лезом покритого потом чола.

— Будь справедливий сьогодні, клинок, — м'яким шепотом ледь чутно вимовив він, намагаючись повністю зосередитися на тому, що йому належало зробити.

Кілька важких дощових крапель впали прямо на його оголені груди. Спочатку невеликий, дощ, схоже, посилювався. М'які удари крапель об листя дерев почали лунати частіше і голосніше в безмовному лісі. Річард покліпав, струшуючи воду з він.

Серед шереху і хитання гілок раптово прочувся звук квапливих кроків — хтось біг в його бік. Він впізнав неповторну ходу Кари. Очевидно, вона обходила їх табір, і її увагу — як і його — притягнули ці дивні звуки. Знаючи Кару, він був анітрохи не здивований її спостережливістю.

Крізь звуки дощу, що оточують його, Річард розрізнив характерний шерех розсування гілок. Тут і там лунав короткий тріск, ніби хтось, підкрадаючись в темряві, наступав на сухі гілки. Щось торкнулося його лівої руки. Він здригнувся, уповільнив крок, прибираючи руку від липкого дотику. Знову запульсувала пекуча біль. Тепер на руці було дві рани, що кровоточили. Він відчув, як щось ззаду вчепилося його ноги. І постарався відсунутися подалі.

Неподалік Кара з тріском пробиралася крізь чагарник, забувши про всяку обережність, вже не намагаючись залишатися непомітною. Вона тримала в руці ліхтар, в якому відкрила одну із стулок, намагаючись краще освітити їх стоянку.