Террі Гудкайнд - Дев'яте Правило Чарівника, або Вогняний Ланцюг

Рікка слухала, як зачарована, хоча виглядала трохи ошалілою. Вона випросталась і нахилила голову до чарівника. — Справді? Магія здатна і на таке?

Зедд сперся підборіддям на кулак однієї руки, підтримуючи її під лікоть іншою і видав низький горловий звук.

— Думаю, здатна. Можливо. Не впевнений. — Він зітхнув нетерпляче і роздратовано. — Я намагаюся згадати. Я читав про це тільки одного разу. Але тепер не можу пригадати, чи була це лише теорія, чи просто уривок тексту, що описує це явище. А може це було всього лише згадка в якомусь звіті, або… постривай-но…

Він звів очі до стелі, скосив їх, знову зробив зусилля, намагаючись пригадати. — Це було до того, як народився Річард, в цьому я впевнений… Ще я пам'ятаю, що я тоді був молодий, а це значить, що я жив тут. Схоже на правду. А якщо я був тут…

Зедд різко опустив голову. — Добрі духи…

Рікка нахилилася. — Що? При чому тут духи?

— Я згадав, — прошепотів Зедд. Його очі широко розкрилися. — Я згадав, де я це бачив.

— І де ж?

Підтягнувши вище рукава балахона, Зедд кинувся до дверей. — Неважливо. Тепер я знайду. Ти можеш йти патрулювати Замок, або займися ще чимось. Я скоро повернуся.

Поки Зедд квапливо спускався по широкому кріпосному валу, сонце сіло і повітря почало остигати. Величезні камені зубчастої стіни випромінювали тепло, зібране за цілий день, поки їх освітлювали гарячі промені сонця. Місто далеко внизу біля підніжжя гори вже почало ховатися в море мороку, але найвищі вежі Замку Чарівників все ще були освітлені ласкавим світлом сонця, що заходило. Згасаючий день приніс тишу, порушувану лише віддаленим тріском цикад, який здавався через велику відстань легким шепотом.

На перетині валів Зедд майже бігом повернув праворуч. Зовнішній вал Замку Чарівників був пологим — за багато сотень років не одна тисяча ніг пройшла по ньому до підніжжя гори. На відміну від нього внутрішній вал, що обмежував двір Замку, був більш крутим і схиленим з внутрішнього і з зовнішнього боку. З цієї високої, майже без амбразур, стіни відкривався широкий вид на схили гори, що опускалися в темряву. Внутрішній двір Замку розташовувався набагато нижче, ніж відкриті майданчики зовнішнього двору за його межами. Зедд не раз міркував про те, що люди, які в давнину працювали на нижніх поверхах Замку, повинні були радіти будь-якій можливості час від часу виходити на повітря.

Вузькі мости, що з'єднували башти, перетинали небо над його головою. Доріжка, що вела через двір, впиралася в масивну стіну з вертикальними рядами кам'яної кладки, по якій можна було визначити висоту внутрішніх приміщень. У цій стіні були влаштовані величезні подвійні двері, обрамлені напівколонами, які завершувалися кам'яною арковою перемичкою, однак замість цього Зедд взявся за поручні, збираючись спуститися вниз. Нескінченні сходи, вбудовані в стіну бастіону прямо над прірвою круто спускалися вниз.

Його шлях лежав на самі нижні поверхи Замку Чарівників, глибоко в надра гори. У цьому місці ніколи не бував ніхто з живучих нині.

Про існування цього місця не знав ніхто крім нього.

Кам'яні перила з зовнішньої сторони сходів були невисокі, сходинки були потоптані сотнями ніг. Спуститися по таких сходах, ухитрившись не впасти — було справою не з легких. Зліва від нього височіла масивна кріпосна стіна, складена з ретельно підігнаних кам'яних блоків, праворуч — провал, глибина якого зробила б честь будь-якій гірській ущелині. Кожного разу спускаючись по цих сходах, Зедд відчував себе зовсім крихітним. Звідси, зі сходів, він міг бачити лише грубу темну скелю, на якій була побудована одна з круглих башт, оточуючих внутрішній двір Замку.

Пройшовши частину шляху, Зедд зрозумів, що чує позаду звук кроків. Хтось поспішав слідом за ним. Він зупинився і обернувся. Його переслідувала Рікка.

— Що це означає? — Окликнув її чарівник.

Вітер, що свістів у вузькому просторі між кріпосними стінами, розвівав його одяг і волосся. Здавалося, кістляве тіло чарівника ось-ось зірветься зі сходинок і відлетить геть, немов сухий лист.

Рікка, задихаючись, зупинилася кількома сходинками вище нього. — А як ви думаєте?

— Я думаю, ти порушила мій наказ.

— Ну так. — Вона змахнула рукою, підганяючи його. — Я йду з вами.

— Я ж сказав, що тільки подивлюся. Я велів тобі відправлятися вартувати або куди-небудь ще.

— Ця проблема стосується лорда Рала.

— Ні. Всього лише деяка інформація, яку я повинен перевірити у старовинних книгах.