Крістофер Паоліні - Ерагон. Брізінгр, або Сім обіцянок Ерагона й Сапфіри

— Але чому вони не напали на нас несподівано, коли ми про них навіть не підозрювали? — спитала вона. — Навіщо вони попередили нас про наступ?

— А це тому, — озвався Нархейм, — що їм не хочеться, аби Ерагон і Сапфіра вступили в бій на землі. Мені здається, що вони хочуть, щоб Ерагон і Сапфіра зустрілися з Торнаком і Мертагом у повітрі, тимчасом як воїни атакуватимуть наші позиції тут.

— Тоді чи варто робити так, як вони сподіваються, і посилати Ерагона та Сапфіру в цю пастку? — звела брови Насуада.

— Варто, — мовила Арія, — бо в нас є перевага, про яку наші вороги не підозрюють. — Вона показала на Блодхгарма. — Цього разу Ерагон не буде битися з Мертагом сам на сам. Він матиме допомогу тринадцятьох ельфів. Гадаю, Мертаг цього геть не чекає. Отже, для того щоб зруйнувати половину Галбаторіксового плану, вам слід зупинити загін, перш ніж він дістанеться до табору. А для того, щоб геть його знищити, Ерагона й Сапфіру потрібно послати в бій разом із наймогутнішими чарівниками моєї раси.

— Ти мене переконала, — кивнула Насуада. — Однак ворожий загін уже н адто близько, щоб його могла зупинити наша піхота… Орине…

Дівчина не встигла договорти, бо король уже розвернув свого скакуна й талопом помчав до північних воріт табору. Тієї ж миті один із його придворних просурмив сигнал, який скликав королівську кінноту до бою.

Насуада тим часом звергнулась до Гарцхвога:

— Королю Орину знадобиться підтримка. Я б дуже хотіла, аби ви послали йому на підмогу свої загони.

— Леді Нічні Кроки! — гаркнув Гарцхвог, закинувши назад свою вел ичезну рогату голову. Ного голос був таким моторошним, що в Ерагона по шиї пробігли мурашки. Клацнувши щелепами, Гарцхвог вів далі: — Ми готові. — Ургали миттю зірвалися з місця і, змушуючи землю двигтіти під своїми ногами, попрямували до воріт, де на них уже чекала кіннота Орина..

Коли четверо варденів прочинили ворота, король високо здійняв свого меча, крикнув і блискавично вилетів з табору, повівши свою кінноту в бій. Навколо неї здійнялася хмара куряви, в якій зникли останні шеренги повстанців.

— Джормандере, — сказала Насуада.

— Так, моя пані.

— Збери дві сотні воїнів, озброєних мечами, і сто — списами, а потім накажи їм вирушити навздогін нашій кінноті. Коли ж битва розпочнеться, постав на відстані сімдесяти ярдів від лінії фронту півсотні лучників. Я хочу, щоб вони стерли цей загін з лиця землі! Люди Галбаторікса мають збагнути, що мене не влаштують жодні угоди й компроміси.

Джормандер мовчки вклонився.

— І скажи їм, що, хоч я й не можу приєднатися до них через свої руки, подумки я все одно весь час буду з ними.

— Слухаюсь, моя пані.

По цих словах Джормандер поспішив геть, а Нархейм смикнув свого поні й під'їхав до дівчини ближче.

— А як щодо моїх людей, Насуадо? Що нам робити?

Похмуро зиркнувши на вкриту курявою траву під своїми ногами, дівчина замислено відповіла:

— Ви можете розташуватись довкола нашого табору й допомогти нам його охороняти. Якщо ворожий загін якимось дивом прорветься, — Насуаді довелось замовкнути, оскільки їй нізащо б не вдалося перекричати гуркіт, з яким чотири сотні ургалів прожогом кинулись крізь ворота на поле бою. Дівчина продовжила тільки тоді, коли вони розчинились у куряві. — Якщо ворожий загін якимось дивом прорветься, то ваші сокири стануть у пригоді біля наших стін.

Цієї миті подув вітру приніс із собою крики вмираючих людей, жахливий скрегіт металу, брязкіт мечів об шоломи, глухі удари списів і відчайдушний регіт, що виривався з безлічі горлянок. Він видався Ерагонові божевільним.

Нархейм тим часом вдарив кулаком об стегно.

— В ім'я Морготала, — прохав він, — ми не з тих, хто звик стояти осторонь, коли йде бій! Відпустіть нас, Насуадо, і дозвольте нам зітнути для вас кількадесят голів!

— Ні! — скрикнула Насуада. — Ні, ні й ще раз ні! Я вже дала вам наказ і сподіваюся, що ви його виконаєте. Це битва для коней, людей і ургалів, а може статися, що й для драконів. Але в ній не місце для гномів. Вас розтопчуть, як дітей. — Нархейм став був щось роздратовано їй пояснювати, проте дівчина звела руку: — Я знаю, що ви чудові воїни. Навіть більше — ніхто не знає це краще за мене, адже я билася разом із вами у Фартхен Дурі. Я не хочу вас ображати, але ви надто маленькі на зріст, і мені не хотілося б ризикувати вашими воїнами в цьому бою, де визначальним може стати саме зріст, а не ваше вміння володіти зброєю. Вам краще буде зачекати тут, бо на цьому місці ви будете вищими за тих, хто спробує перелізти через насип. Отоді у вас буде нагода показати свою вправність, та й ваш зріст вам не завадить!