Крістофер Паоліні - Ерагон. Брізінгр, або Сім обіцянок Ерагона й Сапфіри

— Гадаю, цей загін налічує не більше ніж триста солдатів.

— Але чому їх так мало? — здивувався Джормандер.

— Не думаю, що Галбаторікс настільки безумний, аби вірити в те, що зможе перемогти нас такими мізерними силами! — похмуро мовив король Орин, стягуючи із себе шолом, який мав форму корони, й витираючи чоло краєм сорочки. — Ми можемо знищити цей загін, не втративши жодного воїна.

— Може, й так, — сказала Насуада, — а може, й ні.

Гарцхвога неабияк схвилювало почуте, тож він і собі долучився до розмови:

— Король драконів — брехливий зрадник і червоний баран, проте не дурень. Він хитрий, ніби ласка, спрагла до крові.

Воїни тим часом вишикувались у бойовий порядок і неквапом рушили вбік повстанського табору.

Тієї миті до Насуади підбіг хлопчик-посильний і щось зашепотів їй на вухо. Вислухавши його, дівчина задоволено кивнула.

— Нар Гарцхвогу, — гукнула вона до ургала, — твої воїни вже в нашому таборі. Вони зібрались біля східних воріт і готові до бою.

Гарцхвог загарчав, проте не зрушив із місця.

Насуада іще раз глянула на загін, що невпинно наближався.

— Я не бачу жодних причин розпочинати бій на відкритій місцевості, — мовила вона. — Наші лучники можуть знищити їх, щойно вони опиняться на потрібній відстані, а ті, кому пощастить підійти до нас ближче, матимуть подолати траншеї й укріплення. Гадаю, жоден із них не зможе вибратися звідси живим, — закінчила вона, задоволено потираючи руки.

— Коли вони будуть там, — сказав Орин, — я можу виїхати разом зі своїми вершниками й напасти на них із флангу. Ми заскочимо їх зненацька, тож вони не матимуть жодного шансу оговтатись.

— Хід битви може… — хотіла була сказати Насуада, проте її голос заглушив звук мідного рога, яким ворожий загін попередив про своє прибуття. Він був такий гучний, що Арія й решта ельфів позатуляли вуха, а Ерагон аж здригнувся від несподіванки.

«Звідки цей звук?» — спитав Вершник у Сапфіри.

«Мене більше цікавить те, навіщо вони намагалися попередити нас про свій напад, якщо це й справді сурмлять саме вони».

«Можливо, це якась диверсія або ж…»

Проте вже наступної миті Ерагон помітив на іншому березі річки Джиєт якийсь підозрілий рух і тут-таки забув усе, що збирався щойно сказати. Червоний, ніби кривавий рубін і розпечене залізо, сповнений люті й ненависті, над вербами з'явився Торнак. А на його спині, виблискуючи на сонці обладунками й тримаючи високо над головою Зарок, сидів Мертаг.

«Вони прийшли по нас», — мовила Сапфіра, а в Ерагона аж мурашки пішли по тілу, коли він відчув страх свого дракона.

Поглядаючи на Торнака й Мертага, що бовваніли високо в небі, Ерагон почув, як Нархейм прошепотів «Барзул» і став проклинати Мертага за вбивство короля гномів Ротгара.

Арія тим часом узагалі потупила очі.

— Насуадо, — мовила вона, — Ваша Величносте, ви маєте зупинити загін, перш ніж він досягне табору. Ви не можете дозволити їм напасти на нас. Якщо це станеться, вони пройдуть по укріпленнях, наче хвиля під час шторму, спустошать усе довкола й опиняться аж під нашими наметами, де в нас не буде змоги успішно маневрувати.

— Спустошать? — усміхнувся Орин. — Ти не довіряєш нашим укріпленням, посланнице? Можливо, люди й гноми не такі спритні, як ельфи, але я певен, що ми запросто впораємося з цими нікчемними негідниками.

Арія спохмурніла.

— Та ні ж бо, укріплення бездоганні, Ваша Величносте. І я в них аніскілечки не сумніваюсь. Проте я майже впевнена, що вони підготували якусь пастку для Ерагона й Сапфіри. Їхня мета, — ельфійка махнула вбік Торнака й Мертага, — захопити нашого Вершника й нашого дракона, забравши їх до Урубейна. Галбаторікс нізащо б не прислав сюди так мало людей, якби не був упевнений у тому, що вони зможуть стримувати варденів достатньо довго для того, щоб Мертаг зміг здолати Ерагона. Швидше за все, він захистив їх закляттям, що допоможе їм упоратись зі своїм завданням. Я уявлення не маю, яке це закляття, але моє серце чує, що ці воїни насправді геть не такі, якими ми їх бачимо. Тож нам конче потрібно спинити їх іще до того, як вони дістануться нашого табору.

По тих словах Ерагон урешті-решт оговтався.

— Ви не маєте дозволити Торнаку літати над табором, — сказав Вершник, — адже він спопелить його всього за кілька хвилин.

Стиснувши руки на ручці сідла, Насуада, здавалось, не помічала ані Мертага з його драконом, ані ворожого загону, що був менш ніж за милю від них.