Крістофер Паоліні - Ерагон. Брізінгр, або Сім обіцянок Ерагона й Сапфіри

— Стій! — крикнув Ерагон. — Я знаю, як вам обом звільнитися від присяги Галбаторіксу.

На мить у Мертагових очах зблиснув вогник здивування, і він на кілька дюймів опустив Зарок. Проте вже наступної миті Вершник спохмурнів, сплюнув на землю й крикнув:

— Я тобі не вірю! Це неможливо!

— Ще й як можливо! Дозволь мені пояснити.

Здавалося, Мертаг бореться сам із собою, і Ерагон уже став думати, що він відмовиться. Тим часом Торнак, повернувши голову, зиркнув на Мертага й щось йому сказав.

— Чорти б тебе побрали, Ерагоне, — крикнув Мертаг і поклав Зарок перед собою на сідло. — Чорти б тебе побрали… ти спокусив нас своєю обіцянкою. Ми вже змирились із нашою долею, а ти знову катуєш нас промінцем надії, яку ми були втратили. Та якщо ця надія виявиться марною, брате, присягаюсь, що відріжу тобі праву руку ще до того, як ми поставимо тебе перед Галбаторіксом… Для того, що тобі доведеться робити в Урубейні, вона не знадобиться.

Ерагон хотів відповісти погрозою на погрозу, але сяк-так угамував свій гнів.

— Галбаторікс, напевно, не говорив вам, — опустивши шаблю, мовив він, — але коли я був у ельфів… «Ерагоне, більше нічого не кажи їм про нас!» — скрикнула Арія. — …я дізнався, що варто самому себе змінити, як зміниться й твоє справжнє ім'я прадавньою мовою… тобто те, ким ми є, аж ніяк не нагадує кайдани. Мертагу! Якщо ви з Торнаком зможете щось у собі змінити, то ваші присяги перестануть діяти, і Галбаторікс втратить над вами владу.

За мить Торнак підлетів до Сапфіри на кілька ярдів ближче.

— Але чому ти не казав про це раніше? — спитав Мертаг.

— Я був надто спантеличений.

Тепер обох драконів розділяло не більше ніж п'ятдесят футів. Торнак уже не шкірився, його верхня губа лише зрідка здригалася, а червоні очі були сповнені таким глибоким сумом, ніби він сподівався, що Сапфіра й Ерагон можуть знати, навіщо він з'явився на цей світ… Невже тільки заради того, щоб потрапити до Галбаторікса в полон і за його наказом позбавляти життя інших живих істот?!

Торнак наморщив свого великого носа й понюхав Сапфіру. Вона й собі його понюхала, а потім висолопила язика так, ніби хотіла скуштувати цей запах на смак. І Ерагон, і Сапфіра водночас відчули невимовний жаль до Торнака. Їм страшенно хотілось почати з ним щиру розмову, та вони все ж таки не наважились відкрити йому свою свідомість.

Перебуваючи доволі близько від Мертага, Ерагон помітив на його шиї щось, що було схоже на безліч шнурів, а ще — випнуту жилу, яка пульсувала в нього на лобі.

— Я не злий! — сказав Мертаг. — Я робив усе, що міг, залежно від обставин. І я не певен, що тобі б пощастило вижити, якби наша матінка вирішила залишити тебе в Урубейні, а мене сховати в Карвахолі.

— Може, воно й так.

— Ага! То як же мені скористатись твоєю порадою? — Мертаг грюкнув кулаком об нагрудну пластину. — Якщо я хороша людина, якщо я чинив так добре, як тільки міг, то як же мені тепер змінитись? Може, мені слід стати ще гіршим, ніж я є? Чи я маю увібрати в себе всю темряву Галбаторікса, щоб звільнитись від неї? Не думаю, що це розумне рішення. А якщо я зміню себе так, що тобі не сподобається той, ким я стану, і ти проклинатимеш мене так само, як зараз проклинаєш Галбаторікса?

— Та ні ж бо, ні! Тобі не треба ставати ані кращим, ані гіршим, — у відчаї сказав Ерагон. — Тобі просто слід стати інакшим. Адже у світі є багато різних людей і багато способів гідно прожити життя. Поглянь на когось, кого ти любиш, але хто обрав такий життєвий шлях, що є несхожим на твій. Поглянь на нього й стань таким, як він. Для цього потрібен якийсь час, але якщо тобі пощастить змінитися, ти зможеш покинути Галбаторікса, покинути Імперію, і ви разом із Торнаком приєднаєтесь до варденів. Ви станете вільними.

«А як щодо твоєї власної обіцянки помститися за смерть Ротгара?» — спитала Сапфіра, проте Ерагон нічого не відповів.

— Отже, ти просиш мене стати тим, ким я не є, — здавалося, Мертаг кепкує з Ерагона. — Виходить, якщо ми з Торнаком хочемо врятуватись, то нам треба знищити справжніх себе… Твої ліки гірші за наш біль.

— Я просто хочу, щоб ви дозволили собі обернутися на когось іншого, не схожого на того, ким ви зараз є. Не сперечаюсь, зробити це дуже важко, але ж люди весь час змінюються. Насамперед позбудься своєї люті, і тоді ти раз і назавжди зможеш позбутися Галбаторікса.

— Позбутися люті? — сміючись, спитав Мертаг. — Я позбудусь люті тільки тоді, коли ти забудеш про свою ненависть до Імперії, яка вбила твого дядька й знищила його ферму. Лють є нашою силою, Ерагоне, а без неї і ти, і я вмить станемо їжею для хробаків. Однак… — майже заплющивши очі, Мертаг побарабанив пальцями по гарді Зарока. — Маю визнати, що твоя думка дуже цікава. Може, ми й поміркуємо над нею разом, коли будемо в Урубейні. Ясна річ — якщо король дозволить нам залишитись наодинці. Але швидше за все, він триматиме нас окремо. На його місці я б зробив саме так.