Крістофер Паоліні - Ерагон. Брізінгр, або Сім обіцянок Ерагона й Сапфіри

— Твоє тісто пристає до рук. Може, додаси до нього борошна?

Ерагон миттю погодився:

— Авжеж, гадаю саме це мені зараз і потрібно.

Тоді Фельда приязно посміхнулася, напруга вмить зникла, і жінки стали раз по раз чіплятись до Вершника з усілякими питаннями.

Доки Ерагон місив тісто, Сапфіра вигрівалася на найближчій галявині. Довкола неї бавились карвахольські дітлахи, а їхнє веселе цвірінькання було гучнішим за розмови дорослих. Несподівано до дракона підбігло двійко брудних псів. Вони заходились відчайдушно на неї дзявкати. Сапфіра зиркнула на них із безмежним презирством, витягла шию й рявкнула так, що перепуджені псюри заскавуліли, ніби цуценята, і прожогом дременули навтьоки.

Усіх, хто був на галявині, Ерагон знав іще змалечку. Хорст і Фіск розставляли столи для весільного бенкету. Кісельт витирав зі своїх рук свинячу кров. Альбрич, Бальдор, Мандел та ще кілька юнаків несли на пагорб, де вирішили обвінчатися молодята, прикрашені стрічками жердини. Приготуванням напоїв, ясна річ, займався колишній власник таверни Морн. А поруч із ним, тримаючи три фляги й барильце, стояла його дружина Тара. Роран тим часом бігав за кількасот футів звідси й сварився з погоничем мулів, який намагався прогнати через галявину свою череду. Поруч отетеріло стовбичили Лоринг, Делвін та юнак на ім'я Нолфаврел. Ерагон був нівроку здивований, бо ще жодного разу не бачив брата таким стурбованим і злим, а той саме схопив мула погонича за вуздечку й намагався розвернути вперту тварину в протилежний бік.

— Славетний воїн нервується перед найважливішим у своєму житті поєдинком, — прохихотіла Ізольда, одна з шести жінок, які поралися поруч з Ерагоном, і ті дзвінко розсміялися.

— Може, — сказала на те Бірджит, наливаючи воду в борошно, — він хвилюється, щоб його меч не зігнувся. — По цих словах жінки зареготали ще голосніше. А от Ерагонові було геть не до сміху. Він намагався не зводити погляду зі свого тіста й став місити його вдвічі завзятіше. Такі жарти були на весіллях звичним явищем, він і сам нерідко з них сміявся, проте зараз, коли йшлося про його двоюрідного брата, юнак почувався дуже ніяково.

Аби хоч якось відволіктися, Ерагон спробував зануритись у роздуми. Він чомусь подумав про те, що людей, які не зможуть відвідати весілля, було так само багато, як і тих, хто неодмінно на нього прийде. Він згадав Бірда, Квимбі, Пара, Хіда, молодого Ельмунда, Келбі та інших чоловіків, які пішли з життя, наклавши головою в боротьбі проти Імперії. Але найдужче Вершник шкодував про те, що цього весілля не побачить Герроу. Не побачить і не дізнається, що селяни й вардени вважають його сина справжнім героєм і що він невдовзі стане ще й справжнім чоловіком, обвінчавшись із Катріною.

Примруживши очі, Ерагон повернувся до сонця і з насолодою усміхнувся неосяжному небу. Стояла чудова погода. Галявину сповнювали запахи дріжджів, борошна, смаженого м'яса, свіжого вина, киплячої юшки, солодкого печива й цукерок. Навколо були тільки друзі та родичі, але найбільше юнакове серце тішилося з того, що вони зібралися на свято, а не оплакувати когось із полеглих воїнів, як це дуже часто траплялось останнім часом. «Як гарно, — думав Ерагон, — адже я й Сапфіра в безпеці… Мабуть, саме таким і має бути справжнє життя».

Проте несподівано його райдужні думки урвав тривожний звук рога, що полинув над усією рівниною.

За мить сигнал пролунав іще раз.

А потім іще.

Усі застигли, як укопані, ніби не розуміючи, що саме означає цей звук. Метушня здійнялася лиш тоді, коли залунали удари варденівських військових барабанів. Матері миттю кинулися шукати своїх дітей, а кухарі стали заливати вогнища водою. Решта чоловіків і жінок тим часом помчали до зброї.

Сапфіра й собі зірвалась на лапи, видивляючись у натовпі свого Вершника, проте той був уже майже поруч. Полинувши свідомістю через увесь табір, юнак знайшов Блодхгарма й схвильовано крикнув: «Зустріньте нас біля північного входу».

«Буде зроблено, Убивце Тіні», — пролунало у відповідь.

Потому Вершник блискавично скочив на Сапфіру, а та одним стрибком подолала чотири ряди наметів, приземлившись на невеличку галявинку. Майже не готуючись, дракон зробив другий стрибок. Він не наважувався вимахувати крилами, тож стрибав по табору ніби гірський кіт, що перетинає річку зі швидкою течією. Від кожного Сапфіриного стрибка в Ерагона клацали зуби й хрускав хребет, а сам він насилу тримався в сідлі. Побачивши їх, вардени миттю кидалися врозтіч, адже ніхто з них не хотів загинути ще до початку бою, потрапивши під велетенські лапи дракона. Вершник сяк-так опанував себе і зв'язався з Тріанною та іншими членами Ду Врангр Гата, з'ясувавши, де саме перебуває кожен із чарівників, й організувавши їх до бою.