Марина Дяченко - Шрам

Світ перед Егертовими очима захитався, поплив, полиняв, наче вигорів. На секунду він відчув цілковитий, безтурботний спокій, хотілося заплющити очі й насолоджуватися неправдоподібною тишею. Та тут світ цей перевернувся, навалився гулом юрби й вигуками сторожі, й барви повернулися до нього, і ніколи в житті Егерт не бачив таких яскравих кольорів.

…Хто всі ці люди?! Хто ця людина, що приховує обличчя під каптуром? Як сміють вони утримувати під вартою… Торію?!

Поміст крижанів, Егерт усвідомив себе вже на бігу, хтось червоно-білий злякано відлетів убік, захищаючись пікою… Незграбно, як здохлий пацюк, гримнув на бік табурет ката, і вивалилися з мішка залізні кліщі.

Егерту здавалося, що він рухається повільно, як вгрузла у медові муха. На межі його зору мелькали спотворені страхом обличчя, на межі його слуху брязкали вигуки, хтось кричав: «Взяти», хтось закликав: «Не чіпати»… Репетували студенти, й бив по столі канцелярист, а бліде обличчя Торії все наближалося й наближалося, все ближче й ближче були її широко розплющені очі, й зіниці без блиску, що поглинали світло, і напіввідчинені запечені губи, покусані, опухлі… Егерт біг цілу вічність, поміст здригався під його чобітьми, і хтось хотів перепинити дорогу, але відлетів, відкинутий. Солль біг, і по щоці його, по губах, по підборіддю стікала на сорочку кров, бо на місці шраму пломеніла тепер відкрита рана.

А потім нога його зачепилася об підставлені піхви меча, і, випустивши з очей обличчя Торії, він упав, розбиваючи лікті. Мелькнули перед його поглядом край помосту, потім висока темна стеля — відтіля, зверху, гулко донеслося:

— …про покарання за лжесвідчення?!

Жили, що надулися на скронях, тремтячі бліді губи, темні тріщини в кутиках рота… Обличчя людини, що допитувала Торію. У руках Фагірри був короткий меч — зброя стражників, і вістря його дивилося Соллю в живіт.

Торія. Він відчув, як слабшає вона від нестерпного жаху, як обвивають її чіпкі руки ката, і в очах його затяглася чорно-червона завіса.

Ривок. Переворот. Тіло його два роки не відало бою, він чекав від нього непокори, але відчув тільки несамовиту радість м’язів, схожу на радість звільненого від ланцюга пса.

Торія б’ється в чужих руках. Хто посмів доторкнутися до неї?!

Він ударив, майже не дивлячись, — стражник зігнувся, меч хотів було випасти з його руки, та Егерт перехопив важку рукоятку. Короткий меч, незнайома зброя, але рука сама собою скинулася, і хлопець із подивом почув дзенькіт металу об метал і побачив іскри, що розлітаються, а просто перед собою — очі Фагірри, люті, божевільні.

Торія металася, вона зовсім поряд, Егерт відчував, як рука, що утримує її, грубо роз’ятрює рани від катувань, а вона майже не зауважує болі, потерпаючи від страху за нього, Егерта…

Мечі схрестилися знову, Фагірра напіввідкрив рот, його зброя зметнулася знову, і тоді, ненавидячи перешкоду, яка відділяла від Торії, Солль кинувся в контратаку.

Здається, він щось кричав. Здається, хтось у сірому плащі насмілився наблизитися ззаду, Торія заціпеніла від жаху, і наступної секунди на поміст важко впав закривавлений предмет, що нагадував руку з затиснутим у ній кинджалом. Іграшкову шибеницю зметено було із суддівського столу, і страчена лялька вперше за багато років вивалилася з петлі. Минуло кілька митей, і меч Фагірри полетів у волаючу юрбу, а сам він похитнувся й упав, і якусь частку секунди Солль дивився зверху вниз у його збілілі очі.

— Егерте!..

Чужі брудні руки безжалісно тягли її геть. Солль обурено заревів, і одразу короткий меч, відвойований у невідомого стражника, був уже в польоті.

Життя міського ката, сіре й нудне життя, обірвалося миттєво. Повівши рукояттю, що стирчала із спини, бідака ліг на поміст біля ніг своєї недавньої жертви; Торія відсахнулася, і Егерт зустрівся з нею очима.

…За що їй це? Кров, жах… За що, бідна дівчинко…

Він знову побіг, і вона кинулася йому назустріч. Уже простягнувши руки, Егерт побачив, що кохана дивиться йому за спину. Солль обернувся, і дуже вчасно, бо Фагірра був уже тут — вискалений, з перекошеним ротом і занесеним стилетом.

…Ні, Торіє. Не бійся. Не бійся ніколи.

Йому вдалося відбити першу атаку. До чого сильний і живучий… цей учитель фехтування.

Удруге стилет мало не подряпав Егертову руку.

…Зброя! Небо, пошли мені шпагу, ну хоч кухонний ніж…

Він спіткнувся й ледве втримався на ногах — стилет не можна підпустити до Торії, вистачить однієї подряпини, однієї подряпини витонченого вістря з темною крапелькою на кінці буде досить…