Ілля Хоменко - Казки для бабусі

Ребристі шланги автоматичних заправників учепились обабіч у велета — і в цю мить із крейсером «Нещадним» щось скоїлося незбагненне. Немов туманний серпанок огорнув його носову частину, а кормові опори здригнулися, почали розсуватися, і з пульту диспетчера знову заморгали радіометри, показуючи такі цифри, яких просто не могло бути! Начальник порту позирнув на диспетчера: той був поглинутий плановим сенсором радіозв'язку з орбітальною станцією охорони та спостереження, тому нічого не помітив. Млинці навушників та полиски підсвітки, що витанцьовували на його щоках, робили його схожим на кумедного опереткового чорта. А тим часом крейсера вже майже не було, як матеріальне тіло він просто не існував. Розплився велетенською драглистою краплею. З кожною хвилиною розтікався дедалі більше… І тут якось одразу, буквально вмить набув своєї стрімкої стрункості космічного корсара. Не ймучи віри сам собі, начальник спустився до виходу з диспетчерської, попростував до «Нещадного». Корабель як корабель. Сірий, з'їдений тертям об атмосферу корпус. Величезні, перекинуті над головою келихи дюз. Гігантський корпус, сталеві лапи стабілізаторів. А проте щось пронизливо-незвичайне було в цьому зоряному блукачеві. До такої міри незвичайне, що начальник порту одразу й не взяв утямки, в чому річ. Але невдовзі все зрозумів. Навіть не зрозумів — швидше, відчув, наче на нього хтось зробив наслання. І він голосно зареготав. Регіт покотився, відлунюючи в реактивних соплах. Повертався до себе начальник, ледве стримуючи бажання кинутися по космодрому вистрибцем.

Генерал чекав на нього й позирав на годинника.

— Стартуйте, — звернувся начальник порту до гостя. — Чим скоріше, тим краще. Забирайте Русалоньку — і вперед.

— Не жаль розлучатися?

— Жаль. Але ж це не моя Русалонька. Вона жде Принца.

— Добре, що одумалися.

Загадкова усмішка знову торкнулася кутиків генералових вуст і очей. Прощальний потиск його руки був твердий, але долоня — холодною. Щось хвилювало молодого космічного вовка. Як здалося начальникові, те хвилювання було радісне.

— Генерале! — покликав його начальник порту.

— Слухаю?!

— Диспетчер щойно вийшов на зв'язок із космічним кораблем. Це імперський крейсер «Нищівний». Поспішає сюди. Вам він як ескорт навряд чи потрібний…

— Авжеж.

— Тож не гайте часу.

— Я вдячний.

— Відкриваю вам зелений коридор, злітайте. А «Нищівного» я притримаю в зоні орбітального чекання.

Генерал підійшов до нього, торкнувся губами кінчиків своїх пальців, потім притулив долоню до його щоки. Ніколи — ні до, ані після — не бачив начальник порту такого поруху. Немов йому передали чийсь поцілунок…

Мов карнавальний вертунець шугнув «Нещадний» у досвітнє небо. А начальникові порту вперше за багато років чомусь закортіло покурити. Так закортіло, що відчув у роті гіркуватий тютюновий присмак, а рука несамохіть потяглася до кишені, шукаючи цигарок. Довго-довго він дивився, як тане, підсвічений місячним сяєвом, слід реактивної інверсії і думав про службу, обов'язок, про Русалоньку, про ті казкові королівства, де є принци, а от принципів бракує. Та ще багато про що такого, яке само спадає на думку, коли прощаєшся з тим, із чим прощатися зовсім не хочеться…

А через кілька годин сліпуче вогненне око знову пробило хмари. На космодром, шарпаючи барабанні перетинки людей шаленим ревінням, знов опустилась металева башта. Астматичний з вигляду товстун скотився трапом, на ходу осмикуючи куценький генеральський мундир. Начальник порту привітав його, як годиться, за статутом. Той відмахнувся.

— Я завідувач спеціальної біологічної лабораторії при Академії аномальних явищ Адміралтейства. Маю наказ про вилучення дводишного об'єкта, що перебуває у вашому відомстві.

— Шкода, але вас випередив представник імперської комісії, створеної за найвищого веління.

— Що? Хто?

— Зараз об'єкт на борту космічного корабля «Нещадний», у космічному просторі.

Обурливі товстунцеві слова злилися, перейшли в малозрозуміле сичання. Колір його лисини з рожевого став яскраво-червоний.

— Усі повноваження його ясновельможності голови імперської комісії було належно підтверджено, документ про передавання об'єкта оформлено й зафіксовано в пам'яті комп'ютера, — начальник порту пильнував, аби голос його лунав якомога впевненіше та природніше.

— Яка комісія? Який у… фсх… крейсер? Рейдера «Нещадного» виведено зі складу флоту як одиницю, що пропала безвісти!