Анджей Сапковський - Сезон гроз

Обидві діючі чародійські академії — чоловіча в Бан Арді і жіноча в Аретузі на острові Танедд — окрім випускників та випускниць, видавали й брак. Попри дрібне сито вступних іспитів, які дозволяли одразу відсіяти і відкинути безнадійні випадки, лише перші семестри здійснювали справжній відбір і виявляли тих, хто вмів маскуватися. Тих, для кого мислення було процесом прикрим і шкідливим. Потаємних дурнів, лінюхів і безмозких створінь обох статей, яким не було чого шукати в школі магії. Клопіт полягав у тому, що, як правило, то були нащадки людей заможних, або таких, хто вважався поважним з іншої причини. Після виключення зі школи треба було щось зробити з цією важкою молоддю. З хлопцями, яких викидали з Бан Арду, проблем не було – вони ставали дипломатами, на них чекали армія, флот і поліція, для найдурніших лишалася політика. Влаштування магічних відходів у вигляді представниць прекрасної статі лише на перший погляд було складнішим. Хоч і виключені, але панянки переступили поріг чародійської академії і досягли якогось рівня в магії. А вплив чародійок на представників влади та всі сфери політичного і економічного життя був надто сильний, аби лишати панянок з порожніми руками. Їм забезпечували тиху гавань. Вони потрапляли до сфери правосуддя і ставали юристками.

Захисниця закрила папку. Після чого відкрила її.

— Раджу визнати провину, – сказала. – Тоді можемо розраховувати на легшу міру…

— Визнати що? — перебив відьми́н.

— Коли суд запитає, чи визнаєш свою провину, відповідай ствердно. Визнання провини буде вважатися пом’якшуючою обставиною.

— Як же ти тоді збираєшся мене захищати?

Пані адвокатка закрила папку. Як віко труни.

— Ходімо. Суд чекає.

Суд чекав. Бо з залу суду якраз виводили попереднього правопорушника. Не надто радісного, як здалося Геральтові.

На стіні висів обсиджений мухами щит, на ньому виднівся герб Кераку, блакитний дельфін nageant . Під гербом стояв суддівський стіл. За ним засідало троє – худорлявий писар, блідуватий підсудок і пані суддя, дама статечна з вигляду і обличчя.

Лаву справа від суддів займав асесор трибуналу, що виконував обов’язки прокурора. Виглядав переконливо. Настільки переконливо, що варто було остерігатися зустрічі з ним на темній вулиці.

Натомість з протилежного боку, зліва від суддівської колегії, стояла лава підсудних. Призначене для нього місце.

Далі пішло швидко.

— Геральт, званий Геральтом з Ривії, відьми́н за професією, обвинувачується у шахрайстві, отриманні і привласненні коштів, що належать Короні. Діючи в змові з іншими особами, яких втягнув у корупцію, обвинувачений завищував розмір рахунків, що їх він виставляв до оплати за свої послуги, маючи намір привласнити цю різницю. Призвело це до втрат у державній скарбниці. Доказом є донос, notitia criminis , який обвинувачення додало до справи. Даний донос…

Знуджений вираз обличчя і відсутній погляд судді явно свідчили про те, що думки поставної дами витають де-інде. І що турбують її зовсім інші клопоти і проблеми – прання, діти, колір фіранок, замішене тісто на маківник і розтяжки на сідницях, які пророкують подружню кризу. Відьми́н покірно прийняв той факт, що він менш важливий. Що не може конкурувати з такими речами.

— Здійснений обвинуваченим злочин, – беземоційно тягнув прокурор, – не лише країну руйнує, але й порядок громадський підважує і розпорошує. Закон вимагає…

— Долучений до справи донос, — перебила суддя, — суд мусить розцінити як probatio de relato , доказ від третьої особи. Чи може обвинувачення надати інші докази?

— Інші докази відсутні… Поки що… Обвинувачений, як вже було сказано, відьми́н. Це мутант, що знаходиться за межами людського суспільства, зневажає людські закони і вважає себе вищим за них. Під час роботи за своїм криміногенним та соціопатичним фахом знається зі злочинним елементом, а також з нелюдьми, в тому числі з расами, традиційно ворожими людству. Порушення закону закладене в нігілістичній природі відьми́на. У випадку відьми́на, Високий Суде, відсутність доказів є найкращим доказом… Доказом віроломства і…

— Чи обвинувачений, — суддю явно не цікавило, доказом чого ще є брак доказів. — Чи обвинувачений визнає провину?

— Не визнаю. – Геральт проігнорував розпачливі сигнали пані адвокатки. — Я невинний, не вчинив жодного злочину.

Відьми́н мав деякі навики — йому доводилося стикатися зі сферою правосуддя, а, крім того, побіжно ознайомитися з літературою по темі.