Лія Шмідт - Свої, чужі, інші

А якщо ні? Якщо двері намертво замкнені й саме тому сучка оселилася там? Хлопчик здригнувся. Ні, не може бути. Їм же сказав мешканець будинку: вугілля в підвалі. Виходить, ключі в сторожа. Точно.

— А як украдеш? — запитав Данген. — Він із ключами не розстається, в'язка на поясі завжди.

Інтар замислився. Зняти у сторожа пояс разом із ключами — на таке він ще довго не буде здатний, майстерність не та. Зняти одного ключа з в'язки теж ніяк… Усю в'язку? А якщо… Є ж такі штуки, якими тонке мідне кілечко перекусити можна. Інтар їх навіть бачив у крамницях…

— Ось що, — промовив він, — ключ я зможу добути, якщо тільки придумати, як сторожа відволікти, ну хоч на стільки, за скільки до сотні дорахувати можна…

— Та й по всьому? — гмикнув Данген. — Та-ак, оце задачка…

— Треба думати… — зітхнув Арим.

У задумі він дістав хліб і заходився жувати. Іншою рукою м'яв і смикав торбинку при поясі, в якій, озиваючись на поштовхи, дзенькали мідяки.

Данген разів зо два скосив око на приятеля.

— А я, здається, придумав, — промовив він нарешті.

І коли розповів приятелям про свій задум, обидва в один голос заявили:

— Це саме те, що треба!

Наступного дня Івина знову вилаяла сина за те, що той дуже запізнився від «свого майстра», — з'явився вже в розпал робочої ночі, коли вона з ніг збилася, а дядько Арима завдав хлопчиськові серйозного прочухана, бо той приплентався додому над ранок.

І тільки Данген, хоч і повернувся проти ночі, до батькового задоволення приніс гарний виторг. І весь, як не дивно, срібняками, жодного мідяка…

Незадовго до заходу цього дня хлопчиська зійшлися всі разом біля воріт двору, в підвалі якого було замкнено собаку.

— Усе готове? — запитав Інтар. У нього самого в рукаві були напоготові недавно куплені «гострозубці».

Хлопчиська кивнули:

— Ось, — Данген простяг Інтару торбинку з мідяками, — ось що в мене є… тут шість срібних…

— Здорово! — Інтар узяв торбинку й зі своєї відрахував приятелю ту саму суму, тільки сріблом. — Цього вистачить.

— А я все приготував у тому занедбаному будинку, який ми нагледіли, — доповів Арим.

— Чудово! Виходить, уперед.

Данген залишився за ворітьми. Арим із Інтаром увійшли у двір і присіли там біля стіни, поруч із вікнами кімнати сторожа. Спершу теревенили про всілякі дрібниці, потім, коли зовсім смеркло, на вулиці запалили ліхтарі, а у дворі перестали з’являтися люди, повертаючись додому, Інтар переклав з місця на місце кілька важких каменів і відразу потрусив у руці торбинку з мідяками.

— Агов, дивися, що я знайшов! — закричав так голосно, що почув його аж ніяк не тільки Арим.

А той перехопив торбинку в руку й собі потрусив:

— Та це ж гроші! — вигукнув ще голосніше й відбіг під саме вікно сторожа. — Ура, гроші! Ми знайшли гроші!

— Гроші мої! — Інтар смикнув торбинку з аримових рук. — Віддай!

— Ще чого!

— Я їх знайшов! — Інтар скосив око на чоловіка, що вийшов із будинку. Ну точно, сторож.

— Ну то й що, як ти знайшов? — запротестував Арим, котрий теж побачив чоловіка. — Поділити треба!

— Ні, це я знайшов, значить, усе моє, віддай! — Інтар накинувся на приятеля з кулаками, і обидва покотилися по землі. Арим не випускав торбинки з рук.

— Агов, ви! — сторож кульгаючи заквапився до них. — Ану покажіть, що там у вас…

Та хлопчаки продовжували бійку. І сторож побачив, як темноволосий, старший з вигляду, вдарив дрібного смаглявого кулаком у живіт, і той у відповідь замахнувся на першого торбинкою з грішми, але старший торбинку перехопив рукою і смикнув на себе… Дрібний не втримав торбинки, й монети (які — в темряві було не розібрати) із дзенькотом посипалися на землю.

Хлопчиська навперейми кинулися збирати їх.

— Ану тпрусь звідси! — сторож замахнувся на хлопчаків, коли зрозумів, що гроші, знайдені в його дворі, можуть дістатися двом малолітнім нахабам. — Геть!

Темноволосий хлопчисько відскочив, але дрібний лише ухилився, настовбурчений, мов горобець, та далі підгрібав до себе монети. Сторож ступнув і знову замахнувся на нього… Й тут гадюченя кинулося йому в ноги, обхопило їх руками й заголосило:

— Ой, дядечку, не виганяйте мене-е-е! У мене мамка хвора, татко хворий, у бабці відібрало ноги, в сестриці дитя хворіє, помре незабаром, молока в неї нема-а!…А мамка в гарячці лежить, третій день вогнем горить, дядечку-у-у-у… Мені гроші потрібні, конче потрібні, у-у-у — як потрібні, не проганяйте, дядечку-у!!!