— Звідки ти знаєш?
— Всі ці навігаційні прилади, які тут зібрані, — пояснив я, — І ще твоя пристрасть до складання карт. До того ж ти поводишся як людина, що звикла наказувати.
Він посміхнувся.
— Так. Це так. Колись я командував кораблем, на протязі десь ста років. Але це було так давно… Давай краще вип'ємо.
Я зробив маленький ковток і відставив чарку. Я додав у вазі фунтів сорок за ті місяці, що провів у нього. І зараз я кожну мить боявся, що він впізнається в мені члена королівської сім'ї. Можливо, він видасть мене Еріку, а можливо і ні. Тепер, коли ми так подружилися, я схильний був думати, що він мене не зрадить. але мені не хотілося ризикувати життям для того, щоб з'ясувати це.
Іноді, сидячи біля вогню маяка, я розмірковував: — чи надовго я ще залишуся тут?
Ненадовго, — вирішив я, додаючи в лампу кілька крапель жиру. Ні, зовсім ненадовго. Я знав, що наближається час, коли мені належить знову відправитися в шлях, довгий шлях по Відображеннях.
Одного разу я відчув тиск, м'який, запитальний дотик. Але я не знав, хто це міг бути.
В ту ж секунду я зупинився, як укопаний, закрив очі і змусив себе ні про що не думати, поки безмовне питання не зникло.
Тоді я почав ходити і розмірковувати, і тут розсміявся, дивлячись, ЯК я ходжу. Підсвідомо я описував той невеликий периметр, який дозволяла мені моя камера там, в Амбері.
Хтось тільки що спробував зв'язатися зі мною через Карту. Чи був це Ерік? Чи стало йому, нарешті, відомо, що я утік, і чи не намагався він таким чином виявити мене? Я не був упевнений. Я відчував, що тепер він боїться ментального контакту зі мною. Тоді Джуліан? Або Жерар? Чи Каїн? Хто б це не був, я закрився від нього повністю, це вже точно. І я відмовлюся від такого виду контакту з будь-яким членом моєї родини. Можливо, я і втрачу на цьому якісь важливі новини або чиюсь дружню, так необхідну мені допомогу, але зараз я не міг ризикувати.
Спроба контакту і моє блокування його залишили по собі дивний вплив: я затремтів від холоду. Мене просто трясло. Я думав про це весь день і вирішив, що прийшла пора вирушати в дорогу. Мало хорошого, що я залишаюся так близько від Амбера — адже я ще дуже вразливий. Я оправився цілком достатньо для того, щоб йти по Відображеннях, щоб знайти те місце, куди мені слід було потрапити, якщо я хотів, щоб Амбер коли-небудь став моїм. Поки я був з Жупеном, це тихе розмірене життя принесло моїй душі спокій і умиротворення. Мені буде важко розлучатися з ним — за ті кілька місяців, що ми провели разом, я встиг полюбити його. І все ж увечері, після традиційної партії в шахи, я сказав йому про свій намір продовжити шлях.
Він налив нам обом віскі, підняв свою чарку і сказав:
— Щасливої дороги, Корвін. Сподіваюся, що ми ще побачимося коли-небудь.
Я не став питати його ні про що, коли він назвав моє справжнє ім'я, і він посміхнувся, зрозумівши, що я нічим не видам свого подиву.
— Мені було добре тут з тобою, Жупен, — сказав я йому. — Якщо мені вдасться те, що я задумав, я ніколи не забуду, що ти зробив для мене.
Він похитав головою:
— Мені нічого не потрібно. Я щасливий тим, що маю, роблячи те, що я роблю. Я радію, обслуговуючи цей безглуздий маяк. Це все моє життя. І якщо тобі вдасться те, що ти задумав… ні, ні, не кажи мені про це, будь ласка! Я просто стара пивна бочка, і нічого не хочу знати — я тільки буду сподіватися, що ти іноді заглянеш до мене на вогник, і ми зіграємо партію-другу в шахи.
— Обов'язково, — пообіцяв я.
— Якщо хочеш, можеш вранці узяти «Метелика».
— Спасибі.
«Метелик» — так називалося його вітрильне суденце.
— Перш, ніж ти підеш, — сказав він, я хочу запропонувати тобі взяти мою підзорну трубу, підійнятися на вежу і подивитися на Гарнатську долину.
— Що нового я там можу побачити?
Він знизав плечима.
— Про це тобі краще судити самому, без підказок і помічників.
Я кивнув.
— Добре. Я зроблю це. Потім ми добряче випили, поки не відчули себе абсолютно розкуто, а потім взялися влаштовуватися на нічліг. Мені буде бракувати старого Жупена. За винятком Рейна, він був єдиним другом, якого я знайшов після повернення. Засинаючи, я подумав про ту долину, яка стала морем вогню в той день, коли ми проходили її з військом. Що незвичайного могло відбуватися там зараз, через чотири роки?
Мені снилися тривожні сни про шабаші і перевертнів. Я спав, а над головою сходив повний місяць.
Я піднявся разом із сонцем. Жупен ще спав, і я був цьому радий, тому що мені не хотілося влаштовувати ніяких особливих прощань, і у мене було дивно тривожне відчуття, що я бачу його востаннє.
Читать дальше