— Подивіться уважніше. Забудьте про бороду і волосся. Додайте сотню фунтів ваги. Ви ж намалювали мене зі всілякими деталями на декількох колодах карт.
— Корвін, — сказав він після деякого роздуму. — Я тебе пам'ятаю. Так, пам'ятаю.
— Я думав, що вас давно немає в живих.
— А я живий. Ось бачиш?
І з цими словами він зробив переді мною пірует.
— А як твій татусь? Давно ти його бачив? Це він засадив тебе сюди?
— Оберона більше немає, — відповів я, пропустивши його нешанобливість повз вуха. — У Амбері править мій брат Ерік, і я — його в'язень.
— Тоді я головніший за тебе, — похвалився він, — тому що я — в'язень самого Оберона.
— Ось як? Ніхто з нас не знав, що Батько заточив вас у темницю.
Я почув його схлипування.
— Так, — відповів він через деякий час, — він мені не довіряв.
— Чому?
— Я розповів йому, що придумав спосіб знищити Амбер. Я описав йому цей мій спосіб, і він звелів замкнути мене.
— Це було не дуже добре з його боку, — зауважив я.
— Знаю, — погодився він, — але він надав мені чудові кімнати і купу всякого матеріалу для роботи. Але через деякий час він перестав приходити відвідувати мене. Зазвичай він приводив із собою людей, які показували мені чорнильні плями і змушували розповідати про них всякі історії. Це було просто здорово, Але одного разу я розповів гостеві, який мені не сподобався, таку історію, що той перетворився на жабу. Король був дуже сердитий, коли я відмовився перетворити його назад, але пройшло так багато часу з тих пір, як я хоч з ким-небудь розмовляв, що я навіть погодився би зараз знову перетворити його назад в людину, якщо, звичайно, король цього ще хоче. Одного разу…
— Як ви потрапили сюди, в мою камеру? — Перебив я його.
— Але ж я вже сказав тобі. Просто прийшов.
— Крізь стіну? — ??
— Ну звичайно ні. Крізь Відображення стіни.
— Ніхто не може ходити по Відображеннях в Амбері. В Амбері немає Відображень.
— Бачиш… я трохи схитрував, — зізнався він.
— Як?
— Я намалював нову Карту і пройшов крізь неї, щоб подивитися, що новенького з цього боку стіни. Ох ти!.. Я тільки що згадав, що не зможу потрапити без неї назад. Доведеться намалювати іншу. У тебе є що-небудь перекусити? І чим можна малювати? І на чому малюють?
— Візьміть шматок хліба, — сказав я йому, простягаючи свій убогий обід, — І шматок сиру за компанію.
— Спасибі тобі, добрий Корвін.
І він накинувся на хліб і сир так, ніби не їв цілу вічність, а потім випив всю мою воду без залишку.
— А тепер, якщо ти дасиш мені перо і шматок пергаменту, я повернуся до себе. Я хочу встигнути дочитати одну книгу. Приємно було поговорити з тобою. Шкода, що так вийшло з Еріком. Можливо, я ще навідаюсь до тебе, і ми ще побалакаємо. Якщо ти побачиш свого батька, будь ласка, передай йому, щоб він не сердився на мене за те, що я перетворив його людину в…
— У мене немає ні пера, ні пергаменту, перервав я його слововиверження.
— Боже, — вигукнув він. — Ну це вже зовсім нецивілізовано.
— Знаю. Але, з іншого боку, Еріка і не можна назвати цивілізованим людиною.
— Ну добре, а що в тебе є? Моя кімната подобається мені якось більше, ніж це місце. Принаймні, там світліше.
— Ви поговорили зі мною, — сказав я, — а зараз я хочу просити вас про послугу. Якщо ви виконаєте моє прохання, я обіцяю, що зроблю все можливе, щоб примирити вас із батьком.
— А чого тобі треба?
— Довгий час насолоджувався я вашим мистецтвом, відповів я. — І є картина, яку мені завжди хотілося мати тільки у вашому виконанні. Чи пам'ятаєте ви Маяк на Кабре?
— Ну звичайно. Я був там багато разів. Я знаю його наглядача, Жупена. Бувало, я часто грав з ним у шахи.
— Більше всього на світі, — сказав я йому, — майже все моє життя, я просто мріяв побачити один з тих магічних начерків цієї сірої вежі, які накреслені вашою рукою.
— Дуже простий малюнок, — сказав він, і досить приємний, не можу не погодитися. У минулому я дійсно кілька разів робив начерки цього місця, але якось ніколи не доводив їх до кінця. Занадто захоплювала інша робота. Але якщо хочеш, я тобі намалюю те, що пам'ятаю, а потім передам.
— Ні, — відповів я. — Мені хотілося б що-небудь більш постійне, щоб я весь час міг тримати цей малюнок перед очима в своїй камері, щоб він утішав мене і всіх інших в'язнів, яких посадять сюди після мене.
— Цілком розумію, — відповів він. — Але на чому ж мені тоді малювати?
— У мене тут є стило, — сказав я (до цього часу ручка ложки здорово стерлась і загострилась), — і мені б хотілося, щоб ти намалював цю картину на дальній стіні, і я міг дивитися на неї, коли лягатиму відпочити.
Читать дальше