Роджер Желязни - Лицар Відображень

Одним стрибком Найда опинилася на ногах, вона зробила стрімкий рух вперед і з тією неприродною силою, що властива демонам, вихопила з моєї руки Камінь Правосуддя, відштовхнула мене вбік і вискочила в коридор.

Я затнувся, потім прийшов до тями.

— Тримайте ті'га! — Крикнув я, і повз мене блискавкою пронеслося Колесо-привид, а за ним полетіли кульки Мандора.

Наступним в коридор вискочив я. Звернувши вліво, я побіг. Може, ті'га бігає швидко, але і я не ликом шитий.

— Я думав, ти повинна захищати мене! — Кричав я їй услід.

— Око Змії, — відповіла вона, — важливіше того, що мені веліла твоя мати.

— Що? — Сказав я. — Моя мати?

— Вона наклала на мене закляття, щоб я піклувалася про тебе, коли ти пішов до школи, — відповіла ті'га. — Але Камінь знімає закляття! Нарешті я вільна!

— Чорт! — Зауважив я.

Потім, коли вона опинилася біля сходів, перед нею з'явився Знак Логруса — він був більше всіх тих, що мені траплялося викликати. Заповнивши коридор від стіни до стіни, він клубочився, розповзався, плювався вогнем, витягував відростки, а навколо нього червоним туманом плавала загроза. Щоб об'явитися таким чином в Амбері, на території Лабіринту, вимагалася певна частка нахабства, тому стало ясно: ставки високі.

— Прийми мене, о, Логрус, — закричала ті'га, — я несу Око Змії, — і Логрус розкрився, в його середині утворився вогненний тунель. До мене дійшло, що іншим кінцем він відкривається не до мене в коридор.

Але тут Найда зупинилася, несподівано наткнувшись на скляну перегородку і застигла, поза її виражала увагу. Навколо її задубілого тіла раптом взялися літати три блискучих сфери Мандора.

Мене збило з ніг, спиною притиснувши до стіни. Я загородився рукою, захищаючись на випадок, якщо на мене що-небудь звалиться.

Позаду мене, всього в декількох футах, тільки що з'явився образ Лабіринту, не менший Знака Логрусу. Вони були на однаковій відстані від Найди, один позаду, інший попереду, замкнувши цю леді — або ті'га — між, так би мовити, полюсами існування, а разом з нею і мене. Навколо Лабіринту робилося все світліше, немов сонячним ранком, а з іншого боку згущалися зловісні сутінки. Вони що, хочуть знову зіграти в «Бум-Хряпа» по-крупному, зробивши мене на мить мимовільним свідком? — Дивувався я.

— Е-е… Ваші сіятельства, — почав я, відчуваючи, що зобов'язаний спробувати відрадити їх і шкодуючи, що я — не Люк, він-то якраз здатний на такий подвиг. — Зараз дуже вдалий час звернутися до неупередженого судді, і, варто тільки подумати, що в цьому сенсі в мене унікальні здібності…

Золоте кільце — я знав, що це Колесо-привид, — раптово впавши на голову Найди, витягнулося до підлоги так, що вийшла труба. Привид вписався в орбіти кульок Мандора, і, мабуть, схитрився ізолювати себе від задіяних ними сил, тому що кульки зменшили швидкість, заколивалися з боку в бік і, нарешті, впали на підлогу. Дві вдарилися переді мною об стіну, а один скотився вниз по сходах і направо.

Знаки Логрус і Лабіринту почали зближуватися, і я швидко поповз, щоб триматися попереду Лабіринту.

— Ближче не підходьте, хлопці, — раптом заявило Колесо-привид. — Неможливо описати, що я можу натворити, примусь ви мене нервувати ще сильніше, ніж зараз.

І Лабіринт, і Логрус призупинилися. Спереду, з-за рогу, долинув п'яний голос Дронова, голосно виспівуючого якусь непристойну баладу. Він йшов у нашу сторону. Потім настала тиша. Через кілька хвилин він затягнув «Скелі століть», голос звучав куди слабкіше. Потім не стало чути і цього, послідував важкий удар — щось впало — і дзвін розбитого скла.

Тут мені спало на думку, що з такої відстані я міг би свідомістю дотягнутися до Каменя. Але що мені це дасть, враховуючи, що жоден з чотирьох замішаних в це можновладців не був людиною, я не уявляв.

Я відчув, як хтось викликає мене через Козир.

— Так? — Прошепотів я.

Тоді зазвучав голос Дворкіна:

— Яку б владу ти не мав над цією штукою, — сказав він, — використай її, щоб Камінь не потрапив до Логруса.

Саме в цей момент із червоного тунелю пролунав скрипучий голос, який змінював тембр від стилю до стилю, як ніби говорили по черзі чоловік і жінка.

— Поверни Око Хаосу, — говорив він. — Давним-давно Єдиноріг відібрав його у Змії під час поєдинку. Викрав його. Поверни Камінь. Поверни.

Блакитне лице, яке я бачив в Лабіринті, не з'явилося, але знайомий з тих самих пір голос відповів: