Роджер Желязни: Лицар Відображень

— Отже, Джулія пройшла твоє посвячення, — підказав я.

— Так, — сказала Ясра.

— Що сталося потім?

— Вона навчилася викликати Зламаний Лабіринт і користуватися ним, щоб магічно бачити і накладати закляття. Вона навчилася витягувати через тріщини в ньому грубу силу. Вона навчилася відшукувати дорогу в Відображення.

— Не забуваючи при цьому про провал? — Припустив я.

— Саме так, і до цього у неї безумовно був талант. До речі кажучи, у неї чуття абсолютно на все.

— Мене дивує, що смертний може пройти Лабіринт — навіть якщо це його зіпсоване відображення — і вижити.

— Це вдається небагатьом, — сказала Ясра. — Інші наступають на лінії або вмирають таємничою смертю в зоні пролому. Проходить, напевно, відсотків десять. Це непогано. Дещо обмежує доступ. З тих, хто пройшов його, лише деякі здатні належним чином навчитися чародійському ремеслу, щоб щось являти собою, як знавці.

— І ти кажеш, як тільки Джулія зрозуміла, що їй потрібно, вона дійсно виявилася краще Віктора?

— Так. Я й уявити собі не могла, наскільки, поки не стало надто пізно.

Я відчув на собі її погляд, як ніби Ясра перевіряла, яка буде моя реакція.

Відірвавши очі від тарілки, я підняв брову.

— Так, — продовжувала вона, явно задоволена. — Ти не знав, що це Джулію ти заколов біля Джерела?

— Ні, — признався я. — Маска весь час ставила мене в безвихідь. Я не міг уявити собі жодного мотиву для того, що відбувається. Самим дивним виявилися квіти, а потім, я дійсно так і не зрозумів, блакитні камені — твоя робота або Джулії?

Вона розсміялася.

— Блакитні камені і печера, звідки вони походять, — щось на зразок сімейної таємниці. Їх речовина — свого роду магічний ізолятор, але якщо з'єднати два шматки, виникає зв'язок, так що володій ти належною чутливістю і залишивши собі шматок, ти отримуєш можливість стежити за пересуваннями другого шматка по Відображеннях.

— По Відображеннях?..

— Так.

— Навіть коли б у мене не було ніяких здібностей до цього?

— Навіть у такому випадку, — сказала вона. — Це все одно, як стежити за механізмом, що переміщує Відображення. На це здатний будь-хто, якщо він досить моторний і чутливий. Просто ще трохи розширюєш практику. У момент, коли відображення переміщується, ти переміщаєшся сам — тут скоріше йдеш по сліду, який залишає переміщаючий механізм, ніж за самим Відображенням…

— За самим, за самим… Ти намагаєшся пояснити, що у когось з'явилися переваги перед тобою?

— Правильно.

Я підняв очі саме вчасно, щоб побачити, що Ясра почервоніла.

— Джулія? — Сказав я.

— Ти починаєш розуміти.

— Ні, сказав я. — Ну, може, зовсім трішки. Вона виявилася більш обдарованою, ніж ти чекала. Це ти мені вже говорила. У мене склалося враження, що вона залишила тебе в дурнях. Але як або в чому, я точно не знаю.

— Я приводила її сюди, — сказала Ясра, — щоб захопити таке-сяке спорядження — хотілося забрати його з собою в перше коло відображень поруч з Амбером. Дійсно, тоді вона подивилася мою робочу кімнату в Замку. А я в той час була, напевно, занадто товариська. Але звідки мені було знати, що Джулія все бере на замітку і, ймовірно, щось замишляє? Я вважала, що вона ще занадто залякана, щоб віддаватися подібним роздумам. Треба визнати, вона відмінна актриса.

— Я прочитав щоденник Віктора, — сказав я. — З нього випливає, що ви весь час були в масках або капюшонах і користувалися закляттями, які спотворюють голос?

— Так, але, по-моєму, замість того, щоб вселити Джулії страх і належну смиренність, я розворушила у ній жадібність до всього магічного. Здається мені, якраз тоді вона і підібрала один з моїх траголітів… тих блакитних каменів… Все інше — надбання історії.

— Не для мене.

Переді мною з'явилася чаша з незнайомими овочами, аромат, тим не менше, був чудовим. Від чаші піднімалася пара.

— Подумай-но.

— Ти доставила її в Зламаний Лабіринт і провела посвяту… — почав я.

— Так.

— Як тільки їй представлялася можливість, — продовжував я, — вона використовувала… траголіт, щоб повернутися в Замок і дізнатись ще які-небудь твої секрети.

Ясра тихенько поплескала в долоні, спробувала овочі та швидко взялася за їжу. Мандор посміхався.

— Далі здаюся, — зізнався я.

— Будь хорошим хлопчиком, їж, — сказала вона.

Я послухався.

— Мої висновки з цієї чудової історії засновані виключно на знанні людської натури, — несподівано помітив Мандор, — але я сказав би, що їй хотілося перевірити і кігті, і крила. Здогадуюся, що Джулія повернулася, кинула виклик своєму колишньому вчителю — цьому Віктору Мелману — і билася з ним на чаклунський дуелі.