Роджер Желязни - Лицар Відображень

— Можливо. Наскільки ж небезпечним він тоді стане?

— Дуже небезпечним. Коли повністю освоїться з положенням речей. Тим не менше, він повинен розуміти, що, виріши він повернутися, він знайде тут охорону, з якою важко було б боротися навіть такому, як він… Тільки Шару, такий, який він зараз, став би непереборною перешкодою.

Я все їв і їв.

— Ймовірно, Джулія порадить йому не пробувати, — продовжувала вона, — адже вона знайома з Замком.

Я кивнув на знак того, що погоджуюся з таким зауваженням. Коли зустрінемось, тоді й зустрінемось. Зараз я трохи можу зробити, щоб цьому запобігти.

— Можна, тепер я задам тобі питання? — Сказала вона.

— Давай.

— Ті'га…

— Так?

— Я впевнена, вона навіть в тілі дочки герцога Оркуза не просто так зайшла в палац і добрела до твоїх апартаментів.

— Навряд чи, — відгукнувся я. — Вона — в числі офіційно запрошених.

— Можна дізнатися, коли прибули запрошені?

— Раніше, вдень, — відповів я. — Хоча, боюся, не можу вдаватися в подробиці щодо…

Вона махнула багато прикрашеною кільцями рукою, зробивши жест заперечення.

— Державні таємниці мене не цікавлять, — сказала вона, — хоча я знаю, що Найда зазвичай супроводжує свого батька в якості секретарки.

— І що ж?

— Її сестра прийшла з нею або залишалася вдома?

— Ти про Корал, вірно? — Запитав я.

— Так.

— Вона залишилася вдома, — відповів я.

— Спасибі, — сказала вона, повертаючись до трапези.

Чорт. До чого все це? Що Ясра знає про Корал такого, чого не знаю я? Щось, що має відношення до її нинішнього, невизначеного стану? Якщо так, чого мені буде коштувати з'ясувати це?

Тоді я поцікавився:

— Навіщо тобі це?

— Просто цікаво, — відповіла вона. — Я знала цю сім'ю в… кращі часи.

Ясра в сентиментальному настрої? Бути не може.

Тоді що ж?

— Припустимо, у цієї сім'ї є пара проблем? — Запитав я.

— Крім того, що в Найду вселилася ті'га?

— Так, — сказав я.

— Сумно чути, — була відповідь.

— Що це за проблеми?

— Корал ніби як потрапила в полон…

Вона впустила вилку, і та впала на тарілку, тихо дзвякнувши.

— Про що ти говориш? — Запитала Ясра.

— Вона потрапила не туди, куди слід було, — сказав я.

— Корал? Як? Куди?

— Це до деякої міри залежить від того, скільки ти знаєш про неї насправді, — пояснив я.

— Ця дівчинка мені подобається. Не грайся зі мною. Що трапилося?

Така відповідь мене більше ніж спантеличила. Але мені потрібно було не це.

— Ти добре знала її матір?

— Кінто… Я зустрічала її… на дипломатичних прийомах. Чарівна леді.

— Розкажи мені про її батька.

— Ну, він — член королівського дерева, але по лінії, яка не успадковує престолу. Перш ніж стати першим міністром, Оркуз був послом Бегми в Кашері. Його сім'я жила там разом з ним. Тому, природно, я бачилася з ним з багатьох спра…

Коли вона зрозуміла, що я дивлюся на неї, не відриваючись, крізь Знак Логрусу, через її Зламаний Лабіринт, вона підняла очі. Наші погляди зустрілися і вона посміхнулася.

— О, ти запитуєш про її батька, — сказала вона. Потім Ясра замовкла, а я кивнув. — Так, у цих плітках є частка правди, — нарешті помітила вона.

— Але точно ти не знаєш?

— На світі стільки пліток… більшу їх частину перевірити неможливо. Звідки мені знати, в яких з них є частка істини? І потім, мені-то що турбуватися?

— Звичайно, ти права, — сказав я. — І все-таки…

— Ще одне позашлюбне чадо старого, — повідомила вона. — Цікаво, рахує їх хто-небудь? Чудо, що у нього залишався час на державні справи.

— Хтось додумався, — сказав я.

— Ну, щоб бути чесною, до тих пліток, що я чула, додам, що там дійсно була сімейна схожість. Хоча про це мені важко судити — з більшою частиною сім'ї я особисто не знайома. Ти, кажеш, в цьому є частка правди?

— Так.

— Тільки через схожість або було щось ще?

— Щось ще.

Вона приємно посміхнулася і знову взяла вилку.

— Завжди насолоджуюся одкровеннями-казочками, які супроводжують тих, хто в цьому світі піднісся.

— Я теж, — підтвердив я, знову беручись за їжу.

Мандор прочистив горло.

— Навряд чи чесно, — зауважив він, — розповісти тільки частину історії.

— Ти правий, — погодився я.

Ясра знову звернула погляд на мене і зітхнула.

— Ну, гаразд, — сказала вона. — Я поставлю питання. Чому ти так впевнений… О, звичайно Лабіринт.

Я кивнув.

— Ну, ну, ну. Малятко Корал — Господиня Лабіринту. Це сталося зовсім недавно?

— Так.

— Гадаю, тепер вона десь у якомусь Відображенні… святкує.