Роджер Желязни - Знак Єдинорога

Рендом зупинився.

— Чорт забирай, Корвін, це ж ідіотизм якийсь! Ти випадком не жартуєш над нами, а?

— Не міг би, навіть якби захотів. На Колвірі у мене ніколи нічого з Відображеннями не виходило. Вважається, що їх тут просто немає. У всякому випадку, це не тільки моя думка.

— Я теж завжди так думав. Амбер відкидає Відображення, але сам створений не з нього. Не подобається мені все це. Чи не повернути нам назад?

— Ти знаєш, у мене таке передчуття, що ми не знайдемо шляху назад. Всьому цьому є причини, і я маю намір їх з'ясувати.

— Корвін, а якщо це пастка?

— Навіть якщо це пастка.

Він кивнув, і ми поскакали далі в Відображення дерев, які ставали все більш величними. У лісі панувала тиша. Дорога була прямою, місцевість рівною. Напівнесвідомо, ми пришпорювати коней.

Хвилин п'ять минуло в мовчанні. Потім Рендом сказав:

— Корвін, це не Відображення.

— Чому?

— Я весь час намагаюся змінити його. Нічого не виходить. Ти не пробував?

— Ні.

— Спробуй.

— Зараз.

Нехай за деревами попереду виступить скеля… пурпурний в'юнок перевиє цей кущ і прикрасить його своїми дзвіночками… Ось цей шматочок неба повинен очиститися, а зараз на ньому з'явиться невеличка хмарка… нехай тепер на землі з'явиться впала гілка, усіяна грибами… калюжа, заросла водоростями, жаба… падаюче перо, насіння, що пурхає в повітрі, вигнутий сук… ще одна стежка вздовж дороги, нещодавно прорубана, виразно видно, що вона проходить повз те місце, куди повинно впасти перо…

— Марно, — вимовив я.

— Якщо це не Відображення, так що ж це таке?

— Природно, щось інше.

Рендом похитав головою і знову перевірив, чи легко виходить з його піхов шпага. Я зробив те ж саме. Через кілька секунд я почув, як позаду мене задзвенів зброєю Ганелон.

Дорога попереду звузилася і незабаром почала виляти. Нам знову довелося притримати коней. Дерева з усіх боків тіснили нас, гілки звисали все нижче. Дорога перетворювалася на стежку, вона насилу пробивалася між деревами, вона звивалася, вона в останній раз повернула і зникла.

Рендом пірнув під гілку, підняв руку і зупинився. Ми під'їхали до нього. Дороги перед нами не було. Я озирнувся. Позаду теж тіснився ліс без будь-яких слідів стежки.

— Подавайте ваші пропозиції, — зронив Рендом. — Ми не знаємо, де були і куди їдемо, не кажучи вже про те, де знаходимося. Я пропоную послати під три чорти допитливість і скоріше забиратися звідси.

— Куди? — Поцікавився Ганелон.

— Що скажеш, Корвін? — Звернувся до мене Рендом.

— О'кей. Мені все це теж не подобається. І нічого кращого я придумати не можу. Валяй!

— Кого викликати? Жерара?

— Так.

Він знайшов Карту Жерара і витріщився на неї. Ми ж втупилися в нього. Час текло.

— Здається, він не відповідає, — оголосив нарешті Рендом.

— Спробуй Бенедикта.

— Добре.

Сцена повторилася — контакту не було.

— Дейдра, — сказав я, дістаючи свою Колоду і виймаючи з неї Карту сестри. — Я з тобою. Подивимося, чи не вийде чого, якщо ми спробуємо разом.

— Ще раз. Ще!

— Нічого, — засмутився я.

Рендом похитав головою:

— Ти не помітив у Картах нічого незвичайного?

— Щось є, але ніяк не зрозумію, що саме. Вони якісь не такі.

— Мої, здається, нагрілися. А завжди були холодними.

Я повільно перетасував Колоду і провів кінчиками пальців по Картах.

— Так, ти правий. Так воно і є. Але спробуємо ще раз. Флору.

— Окей.

Той же результат. І з Льювіллою. І з Брандом.

— У чому справа? — Здивувався Рендом.

— Поняття не маю. не можуть же всі вони не відповісти на виклик. І померти всі відразу не могли… Хоча, могли, але це у вищій мірі малоймовірно. Здається, щось не так з Картами. Але я ніколи не чув, щоб щось могло вплинути на них.

— Ну що ж, виробник не давав на них стовідсоткової гарантії, — пожартував Рендом.

— Ти, по-моєму, щось знаєш.

Він посміхнувся.

— Забути той день, коли ти став повнолітнім і пройшов Лабіринт — неможливо. Я пам'ятаю його так чітко, ніби все сталося тільки в минулому році. Коли я вийшов з Лабіринту, розчервонівшись від збудження і гордості, Дворкін дав мені мою першу Колоду і навчив користуватися Картами. Я точно пам'ятаю, що запитав його, чи всюди вони діють. «Ні, — сказав він, — Але туди, де вони не діють, тобі ніколи не потрапити». Сам знаєш, Дворкін не дуже-то жалував мене.

— І ти не просив його пояснити ці слова?

— Просив, і він відповів: «Навряд чи ти коли-небудь досягнеш стану, в якому вони відмовляться служити тобі. А тепер піди погуляй». Що я і зробив. Я просто згорав від бажання пограти з Картами.