Сергій Залевський - Технолог

Знімати двигуни, генератори, реактори і інше устаткування капітан заборонив, оскільки вирішено було повернути свій хід призу. А причина була дуже шанобливою – в трюмах призу знаходилася в згорнутому стані мобільна рудо-збагачувальна фабрика повного циклу «Гурто-С-38мк». Згідно із специфікаціями, знайдених в мережі Глобонету, фабрика працювала з усіма типами ссм (стандартна суміш металів), кінцевим продуктом випускаючи стандартні блоки концентратів сумішей металів КССМ, крім того індекс «м» означав наявність лінії по виділенню з сировини чистих металів. Також було вирішено залишити три медкапсули «Шабель-мед-3у» виробництва конфедерації Дівелі, оскільки аналогічного класу були на носії.

Для Дро це був джекпот, він вже деякий час роздумував, куди б вкласти вільні кошти з рахунку, щоб отримувати гарантований щомісячний дохід, враховуючи, що кар'єра рейдера-грабіжника не могла гарантувати такий постійний прибуток. А купувати ще одне судно і розширювати свої бойові можливості він доки не планував. Все одно в цьому секторі особливо цінні призи пересувалися тільки з караванами і бойовим супроводом, а такі були йому не по зубах, та що там говорити – навіть сил їх маленького клану не вистачить длубати такі.

А ось порожніх систем, де немає нічого, окрім мертвих планет і астероїдних полів, було багато в навколишньому космосі. Правда, бажаючих зайнятися розкопками в небезпечному просторі, було зовсім мало. Вважалося, що шлях шахтаря довгий, небезпечний і непередбачуваний. До того ж, якщо дивитися увесь час на астероїди можна і пошкодити психіку розумному. Копати в нічийному космосі без прикриття потрібно на свій страх і ризик, а якщо з прикриттям, то ділитися потрібно, а це ще менше кредитів особисто собі. Не кажучи вже, що потрібно навчатися шахтарській справі, бази, імпланти і час, щоб це все вивчити.

Трофей відбуксирували в пояс астероїдів, заглушили реактори і залишили до кращих часів – вірогідність виявлення його в цій порожній системі прагнула до нуля. Вартість трофея була оцінена і поділена на частки, і по прибуттю на місце постійного базування була виплачена команді. На той час у Дро на рахунку утворилася значна сума, так що проблем з виплатою часток не було. Але залишалася проблема ремонту і приведення транспорту в робочий стан, при якому він міг зробити декілька стрибків в одну з відомих Дро систем, де літали рідко, але було що покопати.

Крім того, потрібні були на першому етапі декілька простих шахтарських корабликів для постачання збагачувальної фабрики сировиною, стандартні нейромережі, бази знань у шахтарській справі, мінімальні бази по пілотажу для майбутніх працівників копального профілю, ну і найморочливіше – потрібні працівники, які погодяться там працювати на Дро.

Враховуючи, що серед вільних гарморців таких не знаходилося, на думку спадав тільки один варіант – раби-шахтарі. Але купувати рабів для початкуючого підприємця було дорого – цей товар був цінним на ринку і ходовим. Ось тут Дро згадав про ту інформацію, яку він під час перебування абордажником переніс собі в сховище нейромережі – дика планета з дикими аборигенами, у яких непристойно високі показники КІ

Вирішено було зайнятися накопиченням капіталу для вище позначених заходів технічного характеру свого бізнес-плану, оскільки виплата часток за фабрику з'їла майже усі наявні на рахунку кредити. Питання з кадрами Дро вирішив відкласти до моменту концентрації необхідних коштів. Планетка нікуди не подінеться, це просто питання часу, а у свою удачу капітан вірив твердо.

Макс Шнітке сидів на валуні і вдихав запах Альп, який п'янив. Не сказати, щоб йому нічим було зайнятися на вихідних, просто він гори любив. Незважаючи на злегка розріджене повітря, дихалося легко, а промені Сонця приємно гріли обличчя. Як співав В. Висоцький: «Кращими за гори можуть бути тільки гори» – Макс був емігрантом з колишнього СРСР, що згодом став незрозумілим СНД – в оригіналі Максим Шніт. Свою кар'єру він починав на одному з гірничо-збагачувальних комбінатів містечкового значення. На освіту не скаржився, все-таки в СРСР дипломи видавали за знання в голові, а не як останнім часом – за гроші. Але якість зарплати на такому комбінаті досить швидко стала засмучувати молодого фахівця і відпрацювавши обов’язкових три роки, Максим знайшов собі нове, більше грошове місце.

Пропрацювавши частину свого життя на одному з Уральських гірничо-збагачувальних комбінатів, він вирішив для себе, що можливості російських працедавців для нього вичерпалися. Зростання кваліфікації не спостерігалося, технології не мінялися, а можлива кар'єра головного інженера в російській глибинці його не спокушала.