Юн Ха Лі - Хитрість ворона

Бабуся Аллу заговорила, не дивлячись на неї.

— Іди у свою кімнату, Хорт. — її голос змінився. — Ти винахідлива дитина. Я впевнена, що ти зможеш розважити себе чимось до сну. Я передам тобі вечерю сервітором.

Це стривожило Хорт. Бабуся Аллу часто говорила про важливість спільного сидіння за столом і споживання їжі, і ви могли поскаржитися лише пізніше, наприклад на поламаний старий контролер для ігор. Але зараз здається був поганий час, щоб розказати про бджіл, тому вона покірно пішла у свою кімнату.

— Ні, — сказала Екестра, коли вона була майже в кінці коридору. — Вона заслуговує на те, що її батько єретик.

Хорт так раптово зупинилася, що хитнулася і ледь не впала. У домі не жартували про єресь. Всі це знали. Чи мама Екестра була напідпитку і жартувала? Було неправдою, коли сказали, що у Відони не було почуття гумору, але звинувачення в єресі…

— Залиш дитину у спокої, — сказав батько. Він мав тихий голос, але люди, як правило, слухали його, коли він говорив.

Екестра не бажала слухати.

— Якщо ти не хочеш, щоб вона вляпалася у це, — сказала вона таким різким переконливим тоном, якого Хорт особливо боялася, — ти не повинен був розказувати їй про невідомі календарі або "реконструкторів", чи як вони там себе називали. Про що ти думав?

— Принаймні я думав, — відповів батько, — на відміну від деяких членів сім'ї.

Хорт, незважаючи на заборону, повернулася до вітальні. Ця суперечка добром не закінчиться. Вона повинна побачити і почути все.

— Не починай, — сказала Екестра. Вона підштовхнула рукою Хорт, і дитина зіткнулася з батьком. — Подивися на неї, Ктеро. — Її голос її був смертельно врівноважений. — Це твоя дочка. Ти відкрив їй єресь. Це забруднення. Чи ти не звертаєш увагу на щомісячні брифінги від Доктрини?

— Облиш це, Екестра, — сказав батько Хорт. — Якщо ти збираєшся настукати на мене владі, просто зроби це.

— Я можу зробити дещо краще… — сказала Екестра.

Хорт пропустила те, що вона сказала далі, тому що нарешті зауважила, що, незважаючи на розгніваний голос Екестри, по її щоках текли сльози. Це збентежило Хорт, хоча вона і не могла сказати чому.

— … підсумовуючи сказане, — закінчила Екестра. Що б це не означало.

Бабуся Аллу підняла голову, але не говорила. У її очах застиг німий докір і сум.

— Змилуйся над дитиною, — нарешті сказав батько Хорт. — Їй всього одинадцять.

Очі Екестри сяяли такою ненавистю, що Хорт хотіла розсипатися і закотитися кульками під крісло.

— Вона досить доросла, щоб розуміти, що єресь являє собою реальну загрозу з реальними наслідками, — сказала вона. — Не роби більше таких помилок, Ктеро. Я ніколи не прощу тебе.

— Уже трохи запізно, треба сказати. — Обличчя Ктеро застигло. — Вона цього не забуде, і ти це знаєш.

— Це правда, — сказала Екестра тим же різким тоном — було надто пізно зупиняти вас, коли ви засіли розглядати старі календарі. Але Хорт ще можна врятувати.

Я не хочу бути врятованою, я хочу, щоб ви перестали сваритися, подумала Хорт, але не насмілилася перечити вголос.

Батько Хорт не здригнувся, коли Екестра поклала руки на кожне з його плечей. Спочатку нічого не відбувалося. Хорт почала сподіватися, що настало примирення.

Потім вони почули звук, ніби крутилися шестерні.

Несподівано звук прийшов звідусіль і посилився, залазячи і здіймаючись десь всередині всього тіла, ритми, обірвані посередині, неприємні кристалічні скрипи, що розпадалися на статичний шум. Коли звук став голоснішим, батько знерухомів. Його волосся змінило колір до брудного срібла, а плоть стала напівпрозорою, через яку можна було побачити невпорядковані діаграми та нерівно написані числа, де кістки та кровоносні судини зводилися до сухих схем. "Смертельний дотик" Відони.

Екестра прибрала руки. Тіло її чоловіка сповзло на підлогу з сухим шумом. Але вона ще не закінчила, бо вірила в акуратність. Вона опустилася на коліна, схопила тіло, яке стало тонким, як лист картону і почала його складати. Складання паперу було мистецтвом, специфічним для Відони. Це було також одне з небагатьох видів мистецтва, у якому фракція андан, які важали себе домінуючими у культурі гекзархату, були переможені.

Коли Екестра закінчила, склавши двох з'єднаних лебедів — чудова робота, гідна захоплення, якщо не знати, ким колись був цей лист паперу — вона відклала його вбік, пішла в руки бабусі Аллу і почала гірко плакати.

Хорт стояла на місці майже годину, намагаючись не дивитись на лебедів, хіба куточком її очей і не в силі отямитись. Її тіло почувалося чужим. Вона хотіла сховатись у своїй кімнаті, але це не могло бути правильним. Тому вона залишалася.