Генерал сер Річард Ширрефф - Війна з Росією

Буш знав, що їхня бойова група розгортатиметься в зоні воєнних дій без належної бойової охорони. Зазвичай авіаносці не йдуть у похід поодинці. Їх захист має бути багаторівневим: протичовнові фрегати, зенітні есмінці та кораблі-мисливці, чиє завдання — знищувати субмарини. Але через скорочення державного замовлення на оборону у 2010 році на флоті просто не вистачало бойових кораблів. Навіть для таких надзвичайних ситуацій, як ця. «Немов ми йдемо розважатися на вечірку з девізом: „Приходьте у чому хочете!“» — подумав Буш.

Він пам’ятав, що під час операції, проведеної флотом у 1982-му, військові спромоглися виконати завдання без належної підготовки. Його батько якось сказав: «Ми тоді успішно виконали всі бойові завдання, тому що завдяки Меггі в нас був нормальний флот — той, який ідіоти з „Торі“ роздерли на шматки. Маргарет Тетчер перевернулася б у труні, коли б побачила те, що вони зробили з флотом Її Величності!».

Спускаючись у капітанську каюту, Буш подумав, що батько був абсолютно правий — як завжди. «Королева Єлизавета» — прекрасний корабель, і він ніколи не хотів би служити десь в іншому місці, але відмовити авіаносцю в бойовій охороні, аби лиш знайти гроші для створення ще двох таких само нових і гарних?! У разі кораблів, які в найближчому майбутньому хтозна чи й забезпечуватимуться екіпажами, — це справжнісіньке божевілля! Капітан Буш був упевнений, що політики більше турбувалися про забезпечення робочих місць на суднобудівних заводах, ніж про боєздатність флоту. Джеймс не зміг стримати усмішку: адже навіть його батько, який все своє життя підтримував лейбористів, визнав, що те їхнє рішення в 2010 році було актом повного ідіотизму. Саме лейбористи і почали будувати нові авіаносці, скоротивши кількість кораблів бойової охорони.

Полишивши думки про батька, він розправив плечі та постукав у двері капітанської каюти.

— Доброго дня, сер. Капітан щойно закінчив телефонну розмову зі штабом флоту. Ви можете заходити, — сказав помічник, серйозний капітан третього рангу в окулярах.

— За-а-хо-о-дьте, — протяжно прозвучало з напіввідчинених дверей капітанської каюти.

Буш зайшов, зачинивши двері, та відсалютував капітану. Тоні Нарборо показав йому на стілець, що стояв перед столом. Капітану було трохи за сорок. Високий і з невиразним підборіддям, він зачісував волосся назад, наче кінозірка 50-х. «Геть безглуздий вигляд має з цією жовтуватою краваткою з індійським „огірочним“ принтом та синьою форменою сорочкою», — подумав Буш.

Тоні Нарборо був онуком адмірала, а його батько, що належав до родини банкірів Ллойдів, був змушений оголосити себе банкрутом після краху ринку страхування на початку 90-х. Із цієї ж причини маленький Тоні пішов учитися не в Ітонський коледж, а в звичайну загальноосвітню школу. Там він отримав хороший гарт у формі постійних образ і ляпасів від своїх шкільних приятелів.

Відчуваючи огиду до Сіті за те, що він зробив із його батьком, пішов служити на флот. Тоні Нарборо зажадав відновити добре ім’я своєї сім’ї та стати адміралом. І досі він робив усе правильно: став ад’ютантом одного успішного честолюбного адмірала, грав у крикет за флот, командував фрегатом, а потім і авіаносцем, випереджаючи своїх однолітків. І ось згодом очолив департамент Міністерства оборони, який відповідає за розміри і структуру Королівського військово-морського флоту. Нарборо чудово розумів, що вся його кар’єра залежить від того, чи покаже він невдоволення рішеннями командування, особливо за умов жорсткої економії коштів і політики стримування. Він знав, що інакомислення в цьому питанні стане його політичним самогубством, і тому діяв так, як йому наказували начальники.

Саме тому Нарборо допоміг керівництву флоту позбутися своїх фрегатів та есмінців, щоб знайти гроші для завершення будівництва авіаносців, яке і так вийшло за рамки бюджету і термінів. Попередній уряд вважав вигіднішим здати невеликі кораблі на металобрухт, ніж оголосити, що авіаносці виявилися священними білими слонами — тобто безглуздою і руйнівною для економіки тратою грошей, та пустити саме цих гігантів на переплавку. Буш навіть дещо співчував капітанові: будь-який офіцер флоту, який заявив би, що культові авіаносці слід відправити на брухт, міг відразу поховати свою кар’єру.

Коли Нарборо отримав командування над «Королевою Єлизаветою», що вважалося найпрестижнішою нагородою на флоті, ніхто не був здивований.