Генерал сер Річард Ширрефф - Війна з Росією

Нарборо був задоволений.

Буш усвідомлював, що час його розмови з капітаном добігає кінця, і тому вирішив натиснути. До того ж він умів поступатися очками, щоб вигравати партії.

— Есмінці і «Кмітливий» — це непогано, сер. Однак системи ППО двох кораблів типу 45 мають обмежені можливості та здатні служити, в кращому разі, лише другою лінією протиповітряної оборони авіаносця. А ось винищувачі, які ми так і не отримали, виконують роль першої. І саме її нам так вдало допомогли позбутися! Тепер кілька слів щодо протичовнових фрегатів. Використовувати два кораблі типу 23 занадто ризиковано: вони не дадуть нам створити надійний щит проти підводних човнів, особливо якщо доведеться мати справу із субмаринами класу «Кіло» [28] «Кіло» (англ. «Kilo») — натовська назва радянських і російських підводних човнів 877 «Палтус», побудованих у період з 1982-го по 2000 рік. . А в російського флоту дуже багато такого добра і, до речі, вже нового покоління. Якщо проти нас будуть діяти відразу кілька цих човнів, то виникне реальна проблема. До того ж ми не маємо літаків протичовнового патрулювання, у нас лише один корабель-мисливець. Літаки «Німрод», може, й застаріли, але завжди виконували свої завдання відмінно.

— То що ви намагаєтеся мені сказати, старпоме? — Нарборо ледь не зірвався. Але Буш здогадувався, що капітан поважає його та навіть трохи заздрить такій сміливості. І хоча Джеймс напевне не міг знати, про що зараз думає Нарборо, але він не сумнівався, що обережний, амбітний капітан, якого так вперто тягнуть нагору, прислухається до думки свого досвідченого старшого помічника.

— Ви командуєте найбільшим кораблем британського флоту. Незабаром разом із командос ми матимемо більше двох тисяч чоловік на борту. Ви і наш корабель — гордість Королівських військово-морських сил. Але якщо ми підемо на дно — це буде такою ж трагедією, як і загибель «Відсічі» і «Принца Уельського» у 1941 році від рук японців. Вас навічно запам’ятають як капітана-невдаху. І прізвище Нарборо...

— Годі! — капітан підняв руку та усміхнувся.

Буш знав: йому все зійде з рук, адже дуже самовпевнений Нарборо подумав, що капітан другого рангу Джеймс Буш більше переймається репутацією свого боса, аніж безпекою корабля і його екіпажу. Насправді Буш подумки іронічно зауважив, що домігся зараз підсумкової оцінки «відмінно» для своєї річної атестації. Його версія підтвердилася наступної ж миті.

— Старпоме, думаєте, що я не ціную вашої турботи? Я все помічаю. А тепер розслабтеся. Того, чого ви так боїтеся, не станеться. Російський флот не відновився після холодної війни. Його іржаві монстри-кораблі догнивають у Мурманську й укомплектовані невмілими строковиками. Вони не наважаться вийти проти нас... Ну що ж, я хочу бачити вас і всю оперативну групу о дев’ятнадцятій.

Буш сказав те, що мав сказати. Більше він нічого зробити не міг. Тож встав і віддав честь.

— Так, сер!

Джеймс вийшов із капітанської каюти. «Допомогло як мертвому кадило, — подумав він. — Але хтось мав сказати все це капітанові».

Старший помічник вирішив пройтися кораблем, поговорити з моряками, щоб дізнатися, як ідуть справи, та відчути настрій особового складу. Коли він опинився у величезному просторі посадкової палуби, то побачив, що там вирувало життя. Піддони вивантажували з причепів; бронемашини «Вікінг», «Ленд Ровери» та легке озброєння командос розміщували збоку, щоб звільнити місце для вертольотів, які прибуватимуть. У центрі всього цього Буш побачив старшого мічмана Джорді Рея, який командував, умовляв, а часом навіть примушував до активних дій якогось ледаря, що брав участь у завантаженні. Саме Джорді краще за всіх знав, як ідуть справи на нижній палубі корабля.

«Ось хто найліпше поінформує мене про реальну ситуацію», — подумав Буш, прокладаючи собі шлях до нього через цей керований хаос.

Рей жив у Манчестері та знав Буша дуже давно. Вони обидва починали з молодших матросів сімнадцять років тому. Їхня дружба, яка виникла ще в молодості, тривала і після того, як Буш став офіцером. Рей помітив Джеймса, усміхнувся і жваво козирнув йому попри те, що на березі вони були друзями, але служба — це служба, тож треба було дотримуватися формальностей.

— Доброго ранку, сер! Дуже радий вас бачити. Прийшли подивитися, як на корабель потрапляють наші славні війська?

— Точно, Джорді! — Бушу було не до церемоній. — Ну, як твої передчуття?

— З чого хочеш почати? — Рей витер піт із обличчя тильною стороною долоні та показав у бік робочої групи, якою він керував.