Генерал сер Річард Ширрефф - Війна з Росією

— Про екіпаж або корабель можна не турбуватися. Вони зроблять все, що треба, і навіть більше. — Рей говорив тихіше, вочевидь не бажаючи бути почутим кимось іншим. — Але не обманюй себе, що все добре. Хлопці та дівчата не на жарт стривожені. Хоча ми й готуємо наш авіаносець як слід та працюємо на кожній вахті, навіть вночі... Але це справжній злочин — так економити гроші, щоб «Оплот» не мав достатньо місця для перевезення вертольотів на своєму борту! Лише Богу відомо, як все буде, коли запахне смаленим і морським піхотинцям на ньому терміново знадобиться транспорт. Навіть курсант-новачок, який лише день як вийшов у море, скаже, що судно, розроблене з такою скнарістю, — це смертельна помилка. І залишається тільки чекати неприємностей. Ну, а на додаток до всього скажу, що один із 23-х на ладан дихає та може потонути і без сторонньої допомоги. А так — у нас все в шоколаді! Вибач за ниття, але ти сам запитав.

— А що з 23-м? — запитав Буш.

— «Кент» годиться тільки для шкуродерні, — відповів Рей. — Мій приятель служить мічманом на ньому. І каже, що корабель зношений, як стара припортова повія, і давно потребує капремонту. Те, що я зараз кажу, суто між нами, бо ж не хочу підставляти дупу свого товариша... Коли «Кент» повертався в Портсмут наприкінці свого останнього плавання, капітан не ризикнув віддати команду «Повний вперед!», оскільки побоювався, що двигун «Кента» злетить у повітря. Шанси, що генератори і турбіни корабля дозволять йому обігнути Норт-Форленд, уперто зводяться до нуля. І тоді ми залишимося з одним протичовновим кораблем. А що буде, коли і 45-й вирішить здутися, не дійшовши до цілі? Тоді нас «матимуть» по-королівськи! Я-то сподівався на чотири 23-х. Та вистачило би і двох, але тільки не тоді, коли щось піде не так. А один корабель взагалі не в змозі нормально виконувати завдання.

— Дякую, Джорді, — мовив Буш спокійно. Він розумів, що отримав зараз прихований сигнал: бойовий дух екіпажу досить низький. — Але нічого не можна зробити! Флот не має резервів. Те, що відбувається зараз, не повинно було статися взагалі... або принаймні не в Європі. Ми досі потерпаємо через той божевільний аналіз 2010 року, коли ці зажерливі розумники вирішили, що ми вже не воюватимемо. Саме тому інші кретини з Міністерства оборони подумали: нам ніколи не доведеться формувати ще одну маневрову групу, а надто ж — так екстрено. Проблема в тому, що інші протичовнові кораблі або розосереджені по всьому світу і виконують завдання, або — в ремонті. Отже, ми просто зобов’язані зробити все, що можемо, Джорді. І хай допоможе нам Бог!

Три дні потому корабель Її Величності «Королева Єлизавета» з маневровою групою на чолі з контр-адміралом і його штабом покинув гавань Портсмута, щоб вирушити на війну. Моряки у своїх синіх парадних мундирах юрбилися на палубах, а схвильований натовп махав їм руками на березі.

Коли капітан другого рангу Джеймс Буш стояв на містку, він відчув клубок у горлі і прилив гордості: їхній могутній корабель велично і повільно йшов через води Спітхеда, перш ніж пройти повз форти Мартелло, побудовані для захисту Портсмута від французів, а потім увійти в Ла-Манш, прямуючи курсом інших великих кораблів.

Однак, незважаючи на душевний підйом і відчуття причетності до грандіозних діянь свого улюбленого Королівського флоту, невловиме передчуття чогось жахливого проникло в його серце. Він лише сподівався на те, що політики, адмірали й експерти з військового міністерства мали рацію, коли стверджували, що Росія не ризикне почати повномасштабну війну в Європі, яка напевне спричинить обмін ядерними ударами. Але історія засвідчувала протилежне. Тоді, у 1982 році, вчені мужі з Міністерства оборони теж запевняли, що варто лиш аргентинцям побачити маневрову групу, яка прямує до них, — і вони складуть зброю. Проте цього не сталося, чи не так?

Спостерігаючи з балкончика за командним пунктом у Національному центрі управління обороною РФ, голова адміністрації президента Федір Комаров добре бачив, що командувач, генерал-лейтенант Михайло Філатов дуже занепокоєний.

«Що ж, цілком зрозуміло, чому Філатов хвилюється. Але ж йому треба якнайшвидше опанувати себе. Інакше, він може закінчити свою кар’єру начальником табору в Сибіру», — подумав Комаров, стоячи позаду президента, який перебував зараз в оточенні своїх радників — людей, що керували російською військовою машиною.